ПАТЕНТІАДА

          Цей розділ не про успіхи чи досягнення молодої команди Gazda Group, яку вдалось організувати з вчорашніх: істориків, хіміків, фізиків та інших професій, які продовжували вчитись далі азам ринку, щоб отримати знання та спеціальність, що дозволило розпочати процеси роздержавлення: приватизацію житла та приватизацію комунального майна а також – роздержавлення майна державних підприємств, по всьому Закарпаттю.
          Цей розділ, фактично – про боротьбу: між совком і ринком; між старим і новим, між молодим і “досвідченим”, між законом і телефонним правом, між здоровим глуздом і амбіціями, між честю й безчестям, між брехнею та правдою…

          Отже, для лінивих, яким не подобається читати багато букв: про минуле краю, який із совка “перебирався” у ринкову економіку, про скандали, які мали місце в ході “великої” приватизації в Закарпатті та про “спритних приХватизаторів”, які все “розікрали й втекли” – скажу коротко: цей розділ – не для вас!
          А от всім решту – терпіння та снаги таки розібратись, чому й через 30 років Незалежності залишаємось у скруті, в статусі бідної країни та серед такої кількості знедолених співвітчизників. Й, головне – буде здорово, якщо кожному, хто дочитає до кінця – вдасться все зрозуміти та зробити вірні висновки… 

          Мова піде про перипетії, які мають місце чи не в кожній великій справі, яку розпочала й Україна – в ході приватизації, ще в першій половині, тих самих “ліхіх” 90-х. Й, саме тоді, коли більшість кооперативників та базарників, яким вдалось на той час вже “сколотити” якусь “копійчину” – кинулись розкуповувати комунальне майно, в ході “малої” приватизації а саме: магазини, кафе, ресторани, майстерні, перукарні тощо (що описано в розділі Юридична компанія “Газда-Консалтинг”) – наша команда, поряд з приватизацією житла, почала активно перейматись “великою” приватизацією а саме – роздержавленням майна державних підприємств, що частково оприлюднено в розділі Трастова компанія “Газда-Інвест”.
          Пригадую подив чиновників Ужгородської міської ради, які з метою обмеження механічного приросту містян, що з розвалом “єдиного та нерушимого” з’їжджались до Закарпаття зі всього СРСР – створили депутатську комісію, що мала регулювати той самий приріст, дозволяючи або забороняючи “пришельцям” купівлю житла – ніяк не розуміли як це можна купити собі кілька квартир, не кажучи вже про цілий завод чи фабрику, чим ми – “грішили”.
          Будучи вже тоді Радником міського голови обласного центру, із “загальноекономічних та фінансових питань” – переконував колег та чиновників, що ринкова економіка тим й відрізняється від соціалістично-планової що, якщо раніше індивід міг собі купити кілька костюмів чи велосипедів, сьогодні може придбати кілька квартир, магазинів й, навіть – завод або – два! Сюди ж й чимало тодішніх бізнесюків краю, які були переконані що “класно” вкладають свої “чесно” зароблені, з перших базарних ґешефтів – у кабаки та бовти… ніяковіли, запитуючи: “Навіщо ви купуєте “мертві” заводи, які нікому не потрібні?”. І, вони мали, хоч власну – але рацію, позаяк їх “діло” відразу приносило прибуток, причому – кешем, який було важко оподаткувати. Ми ж, начитавшись єдиної на той  час доступної книжки “Економікс” (К. Макконнелла, С. Брю і Ш. Флинна), стояли на своєму: саме і тільки виробництво, особливо у перспективі – дає найбільше додаткової вартості. Тобто, основа економіки любої країни, не базари й не біржі а – виробництво. А ще, для пост-соціалістичної країни надважливі – інвестиції, й особливо – іноземні.

          Отже, ПАТЕНТІАДА – це збірний “образ” ходу й наслідків приватизації по-українськи або про те, як не треба робити, на прикладі кількох підприємств Закарпаття, в приватизації яких компанії  GAZDA GROUP – прийняли безпосередню участь. Мова піде лише про три відкриті акціонерні товариства (ВАТ), а саме про: ВАТ “Хутро”, ВАТ “Патент” та ВАТ “Мукачівська маслосирбаза”, приватизаційні скандали навколо яких сколихнули не тільки область але й всю Україну. Й це при тому, що Довірче товариство “Газда-Інвест” прийняло участь в приватизації кількох десятків підприємств краю, які підлягали роздержавленню.    
          Тобто, мета цього розділу: на фактах, судових рішеннях та публікаціях в ЗМІ – довести нікчемність тодішньої системи, яка складалась в Україні олігархів та бандюків, які з базарів перебирались до влади, прибираючи до рук ласі шматки, колись народного господарства. Більше того, зібрані нами дані, документи та публікації, лише по трьох підприємствах – покажуть: роль боягузливих чиновників, в тому числі й  органів приватизації, “безпредєл” прокуратури та правоохоронних органів, некомпетентність судів та безпринципність засобів масової інформації.
          От, лише один факт ницості та вседозволеності тодішніх прокурорів краю, які запросто, на клаптику паперу – могли розписати рівень хамського відношення не тільки до ринкових структур але й до приватної власності, взагалі. Пригадую, як окремі з них, як вони себе називали – “охоронці закону”, в нашій присутності – хизувались черговим придушенням якогось бізнесу, називаючи населені пункти, компанії та їх власників й керівників а також – ділились мріями, що варто прикрити всю приватну ініціативу, залишивши в кожному районі області по кілька фірм, щоб не дратувати “центр” та які, однак – можна буде легко контролювати. Зі свого боку, ми реагували на кожний припис та вимогу а також відповідали на всі виклики цього органу, щоразу роз’яснюючи діюче законодавство, норми та правила в процесі приватизації та нашу позицію. Крім того, чи не по кожному зверненню ми давали розлогі пояснення та виконували прохання, включаючи, наприклад передачу до органів прокуратури “на перевірку” угоди з довірителями, в кількості майже 40 000, які… більше не побачили, як й майже 50 канцелярських папок імпортного виробництва.
          При цьому, чи не кожен новопризначений прокурор міста та області – “брався” за… приватизацію й починав, звісно з єдиного посередника у краї, яким було ДТ “Газда-Інвест”. Через це ми щоразу писали пояснення, звернення та заяви й лише за короткий проміжок часу написали їх з десяток, на ім’я: Фенчака М.Д. (травень 1997 рік), Лемака В.Я. (лютий 1998 рік), Кудрявцева В.В. (серпень 1999 рік), Облпрокуратурі (без прізвища, в 2000 році). До честі, були окремі, як правило – молоді, які прагнули залишатись об’єктивними та були готові вчитись тому, новому що диктував час. Пригадую, як після дзвінка з тієї ж прокуратури, представники відомства прийшли до нас, в компанію – на перевірку на тиждень пізніше обіцяного. На наше питання: “чому запізнились”, відповіли – ми тиждень були в Регіональному відділенні Фонду Держмайна де вчились азам приватизації і можемо вам відверто сказати: “що розумні її придумали й такі ж розумні її здійснюють”, що було компліментом й на нашу адресу.
          Тим не менше, віддачи собі звіт що “взялись” за роздержавлення, коли влада – це насамперед – власність ми, на спроби незаконних дій щодо нас, завжди реагували адекватно а головне – оперативно. Наші звернення до різних державних інституцій, починаючи від Адміністрації Президента, через окремих депутатів Верховної Ради (ВРУ), Фонду Держмайна (ФДМУ), Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) й закінчуючи Українською асоціацією інвестиційного бізнесу (УАІБ), членами якої ми були – мали на меті поінформувати “центр” про ситуацію з роздержавленням, на місцях. За роки діяльності ми навіть склали своєрідний адресат розсилок а частина співробітників мусіла взяти на себе роль писак та поштарів. 
          Отже, ознайомившись зі всім, що нам вдалось зібрати та що мало місце більше чверті століття тому, в частині великої приватизації на Закарпатті – зацікавлені та небайдужі краяни зрозуміють та дізнаються про тодішній рівень ринкової безграмотності громадян та ступінь ненависті до “приХватизаторів”, про ганебну поведінка чиновників на всіх рівнях та амбітну упередженість “охоронців закону” по відношенню до бізнесу, нерозуміння судами суті приватизації та ігнорування ними законодавчо-нормативних реалій а також – об’єм пасквілів які продукувались різного роду писаками, від місцевої “журналістики”, на замовлення зацікавлених.
          Тобто, чисельні ЗМІ краю, руками власних писарів – довгий час мусолили тему “приХватизації”, ні слова так й не написавши про реальних дійових осіб, частину з яких ми таки назвемо. Прикро, що ні один із “журналістів”, які мали примітивні знання азів та розуміння процесів приватизації, не кажучи вже про фаховість, чесність та професійну етику – не поцікавився фактами, з перших рук, віддаючи перевагу пліткам та упередженим судженням далеких від ринкових процесів людей, нехай і чиновників. Більше того, досить швидко в “моду” ввійшли пасквілі й замовні матеріали, коли на публіку виливали всі “зради” та їх “авторів”, за які писаки непогано годувались в ті важкі часи, особливо на Закарпатті, адже українець завжди знає, хто йому винен “хороше життя”… 
          Одним словом, мантри на кшталт: “українці втратили тільки через те що у свій час не проголосували за В’ячеслава Чорновола” – викликають, у розумних посмішку, позаяк очевидно, що допоки країна залишається в базарному стані серед злодіїв чиновників та брехачів політиків, ігноруючи ринкову економіку – до цивілізації нам, навіть – не наблизитись. 

Отже, до суті ПАТЕНТІАДИ, а точніше до кожного підприємства, окремо:

ВИСНОВКИ

          Робити висновки – справа непроста, позаяк кожен, хто осилив а головне зрозумів вищенаведене та по кожному підприємству – матиме власну думку. Тим не менше не можемо відмовитись від власного коментаря й у цьому розділі. Однак, щоб вже зовсім не втомлювати тих одинаків, які осилили все підготовлене нами, спробуємо – коротко підвести риску вищенаведеному. 
          Країна недостатньо підготувалась до роздержавлення та, відповідно погано підготувала менеджмент приватизації й, ніяк – громадян України. Натомість, питання роздержавлення були чи не в центрі уваги суспільства та чи не всіх державних інституцій. Тобто, перехід країни від совка до ринкової економіки був на порядку, фактично – щоденно, незважаючи на те, що питань було чим далі більше а от відповісти на них, практично – не було кому. Ті ж, одиниці фахівців: в органах влади та управління та посередники комерційних структур, які волею долі опинились у приватизаційному вирі – не могли задовільнити всі тогочасні виклики історії країни. Натомість, соціалістична інерція, незнання та нерозуміння багатьох процесів, страх перед новим та небажання щось змінювати – дали швидше негативний результат, що позначилось не тільки на всій країні але й на кожному її громадянину.
          Приватизація ж “стукала” в кожну інституцію та була предметом обговорення чи на кожному публічному зібранні. Так, 22 лютого 1997 року, навіть сесія Закарпатської обласної Ради була “працевлаштована” скандалами навколо приватизації за участі нашої компанії. Й це при тому, що крім керівника ДТ “Газда-Інвест” я виконував ще й функції радника-експерта голови Закарпатської ОДА з питань розвитку підприємництва а саму нашу компанію, щомісяця перевіряли з десяток органів, що відображено в довідці проведених перевірок з травня 1995 року по січень 1997 рік.
          Прикро, але в гонитві за сенсаціями, чи не всі діючі на той час засоби масової інформації, непогано піднімали власний рейтинг саме на скандалах, які ж самі й розпалювали. Ба, більше – окремі редакції, саме через приватизацію та фінансових посередників – зводили рахунки з політичним конкурентами шляхом відвертих наклепів, як це мало місце в чисто маніпулятивній замітці “Навіщо устиноїдам влада”, яка була оприлюднена в місцевій газеті “РІО”, нібито від “прокуратури”, в серпні 1997 року, тобто в часи протистояння Ратушняка С.М. та Устича С.І. Не “відставали” й інші містечкові видання, які в часи приватизації рядились в місцевих Робін Гудів та при кожній нагоді – кидались на захист “трудящих”, заробляючи таким чином дешевий авторитет, з єдиною метою утримати тираж. Так, в липні 1999 року “Срібна земля” оприлюднила відкритий-лист “потерпілих від приватизації” на адресу голів рад: Верховної та обласної а також – обласній профспілці, в якому вимагають повернути… замовлення, прибутки, зарплати, старого директора й прописки в гуртожитку. Й це при тому, підприємство було побудовано з метою описувати чи не всі патентні винаходи в СРСР та країн Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), що в 1999 році давно “померло”. Або ще перл, в тому ж році й від тих же срібноземельців, про нібито якусь кримінальну справу “за фактом розкрадання колективного майна ВАТ “Патент” …”шляхом шахрайства та підроблення приватизаційних документів”. Тобто, “хлопці” з ДТ “Газда Інвест”, як співвласники 20,6% підприємства “підробили” приватизаційні документи, які продукує виключно Фонд Держмайна, щоб вкрасти “колективне майно”?! Навіть, відомчі “Відомості міліції” не оминули тему приватизації й в 2000 році, на одній з гарячих лініях, “ділились” зі співгромадянами питаннями роздержавлення та ролі єдиного в області посередника, в діяльності якого виявляється складу злочину нема, що й підтвердив обласний суд.
          Тим не менше, за всі роки “бомбардування” ДТ “Газда-Інвест”, практично – всіма нелінивими та звідусіль, ми не програли жодної справи, ні в одному з судів, починаючи з міського й завершуючи Верховним судом України. Більше того, ні одна кримінальна справа, ні на одного працівника компанії, не кажучи вже про керівників – не була не те що програна але, навіть – не була відкрита! Ну а писати – можна все, тим паче що папір, як кажуть – витримає все й навіть  – не червоніє.  

          Однак, ми всі, як й Україна, в цілому – не виграли а швидше програли. Адже ми так й не змогли скористатись унікальною можливістю, яку давало роздержавлення а приватизація, яку мало хто розумів, як й приватизоване – з яким не знали що робити і, в багатьох випадках роздержавлене майно – виявилось тягарем, яким не знали – як розпорядитись. Тобто, українці так й не стали власниками заводів, газет, пароходів, позбулись за непотрібністю акцій, які отримали в процесі приватизації й взялись циганити, особливо – в часи кривавої війни, чи не все від багатих: Америки та Європи так й не зрозумівши, чому останні – багаті. Однак, все просто: західний бізнес, особливо успішний, як правило – акціонерний. Так, в США 56% дорослих американців або близько 145 мільйонів осіб – володіють акціями (у Європі цей показник трохи менше, в Китаї – кожен 30-й є  акціонером). При цьому, середня кількість акціонерів в акціонерних товариствах США – до 60 тисяч, а у наймогутніших публічних акціонерних товариствах – понад 3 мільйони. Саме тому, громадяни цивілізованих країн – двома руками за капіталізм, взагалі й за “свою” акціонерну компанію – зокрема. В Україні ж акціонери, яких на піку сертифікатної приватизації було біля 35 мільйонів (!), через незнання та нерозуміння – пропасли шанс стати реальними власниками своїх виробництв. Через це, “велика приватизація” в країні – це, фактично – шанс втрачених можливостей, хоч це вже геть інша тема…

Підготував Ю.Ключівський, 
Президент “Газда груп” 1992-2000 роки

Документи, матеріали та статті в ЗМІ стосовно ПАТЕНТІАДИ та ВИСНОВКІВ