Саме таку назву носив вищий учбовий заклад, який було засновано в 1945 році на Закарпатті, з 4-ма факультетами: історичний, філологічний, біологічний та медичний про що можна почитати на сторінках вузу. Сьогодні це – Ужгородський національний університет.
         Мені, як й багатьом землякам пощастило вчитись у цьому виші, хоч поступити з першого разу, через великий конкурс – не вдалось, позаяк спробував отримати вишу освіту вже після строкової служби в лавах збройних сил.
          Так чи інакше, навчання в 1983-1988 роки на одному з найпрестижніших факультетів – історичному, таки дозволило отримати вищу освіту та відповідно, спеціальність – вчитель історії та суспільствознавства. 
          Отже, поділюсь спогадами про студентські роки, які чи не для всіх – є найкращими роками життя, незважаючи на те, що як висловлювався один професор: “студенти – це ракова пухлина на тілі суспільства”, які паразитуючи – нічого корисного не продукують. Така думка, в якійсь мірі була вірною, особливо з урахуванням періоду перебудови, в часи якої й відбувався наш випуск. Саме тоді, в 1988 році, один з викладачів щиро поспівчував: “не знаю – що робитимете, адже готували ми вас, як ідеологічних бійців партії”.
          Навчання ж на стаціонарному відділенні факультету, який вибрав після Підготовчого відділення – давало кращі знання у порівнянні із заочною формою навчання, не кажучи вже про всі принади саме студентського життя на історичному факультеті.
          Це не тільки археологічна практика після 1-го курсу чи участь у Міжнародному будівельному загоні в Чехословаччині після 2-го курсу, але й музейна практика з поїздками в: Київ, Москву та Ленінград після 4-го курсу, не кажучи вже про студентські вечори чи щорічні “Дні історика”, які завжди проходили змістовно-тематично та дуже цікаво.
          В ті часи, насамперед навчання на історичному факультеті носило ще й ідеологічний характер. Саме студенти цього факультету завжди були ініціаторами мітингів “за мир”, йшли чи не першими в колонах на травневих та жовтневих мітингах а також вважались найсвідомішими комсомольцями всього ВУЗу. Мені ж довелось майже 4 роки очолювати факультетську комсомольську організацію – яка була єдиною, на той час – молодіжною спілкою всієї країни.
          Подальша доля, особливо у буремні 90-ті, для багатьох тодішніх випускників складалась по різному і не завжди була пов’язана зі школою, роботою в державних органах чи в бюджетних установах а життя нерідко “розкидало” окремих одногрупників не тільки по різних сферах діяльності але й  навіть – по різних країнах. Я ж, на противагу школі “пішов у бізнес”, який тоді був у тренді, хоч це вже інша історія.
          Тим не менше, є надія, що спогади, майже 30-ти річної давнини, про студентські роки з якими радо ділюся, в тому числі й низкою тогочасних, на жаль тільки чорно-білих фотографій – сподобаються багатьом, не тільки одногрупникам та нашим викладачам але й багатьом випускникам Ужгородського державного університету. Буде здорово, якщо до спогадів захочуть долучитись й інші випускники тих років та які надішлють й фотографії зі своїх альбомів.