Сьогодні говорити на тему бізнесу, практично – модно. А чи не кожен, хто мав сміливість “відкрити” кафе, , ресторан чи готель, в пост-комуністичній країні, вважає себе… бізнесменом. В Україні, приватна справа почала розвиватись ще за часів перебудови, коли почали з’являтись перші кооперативи. Про це, частково вже розповів у матеріалі “Закарпатському бізнесу – 30 років або про перші ринкові компанії в краї” та в статті “Переміщення бізнесу: причини, перспективи та проблеми”, щодо залучення перших інвестицій в Закарпаття.
          З часом, коли почалась приватизація комунальної власності (“мала” приватизація), через публічні аукціони та викупи майна, як-то: магазинів, закладів громадського харчування, перукарень, майстерень, ательє, хімчисток й так далі – до власної справи долучались не тільки трудові колективи цих закладів але й всі бажаючі, хто мав можливості та бажання ризикнути. Дещо менший інтерес був до “великої” приватизації, позаяк вкладати “ваучери” у великий завод чи фабрику, в обмін на якісь акції, які мали б приносити прибуток, було складною головоломкою для більшості громадян України. Адже, схеми: товар-гроші в тому ж магазині або послуга-гроші від того ж перукаря, були наглядними й зрозумілішими. Однак, знайти, ефективних, приватних та незалежних від державної машини, власників, принаймні в ході “великої” приватизації в тому ж таки Закарпатті – не вдалось, про що й розповів у дослідженні “Втрачений шанс великої приватизації”. 
          Не дивлячись на це, за роки Незалежності в Україні виникла ціла низка приватних структур: від малого, приватного підприємництва й аж до банків та великих холдингів. Однак, називати все це бізнесом, в класичному розумінні слова – навряд-чи можна. При цьому, ціла індустрія “успішних” вчителів, тренерів тощо, які взялись: організовувати курси, навчати, радити, консультувати та тренувати бажаючи “на бізнесмена”, з видачею відповідних писульок-свідоцтв (що ти вже “бізнесмен”), як правило – за гроші, так й не дали бажаних результатів, позаяк абсолютна більшість українців й надалі переконана, що “бізнесмен – злодій”. І це не дивлячись на розписані “місії”, з яких починає власну справу чи не кожна українська компанія та шквал статей-порад на кшталт: “Як розпочати бізнес без грошей за 10 кроків”, “Етика в бізнесі”, “Культура бізнесу” тощо а також безлічі структур “розвитку бізнесу”, які наплодили при собі, здебільшого місцеві органи влади.
          Дивно, але в українських ЗМІ, практично відсутні матеріали про цивілізований досвід бізнесу, наприклад в країнах Європейського Союзу, за виключенням окремих прикладів, як правило: найвідоміших, найбагатших, найуспішніших чи скандально-кримінальних бізнесменів. Й саме, з метою виправити останнє – пропоную досвід реального та цивілізованого бізнесу, з представниками якого, вже на теренах Європи – вдалось познайомитись за більше як 30 років власної практики у цій сфері. 

          Досвідом поділився,
          Ю.Ключівський
          Прага 2000 – 2020