Чому День знань вже не мусить бути святом? - Information and Analytical Services European-East Dialogue

Серпень – це ще й місяць, коли українці активно включаються в дискусію, скільки ж коштів буде потрібно цього року, щоб зібрати дитину до школи. При цьому, мало кого цікавить – якою буде святкова лінійка та хто з чиновників “ощасливить” школярів своїми роздумами про… майбутнє.
Тим не менше, День знань – ніхто не відміняв та й знань, як відомо – ніколи не буває досить. Однак, реноме сучасної школи, аж ніяк не залежить від серпневих нарад, святкувань та лінійок, від гостей які виступають з палкими промовами чи кількості розданих грамот та подяк, чиновниками – вчителям.

Останній день літа посилив дискусії завтрашнього дня – 1 вересня, який для більшості українців не стільки перший день осені, скільки початок нового навчального року.
Позитивно, що українці шукають відповіді на питання: як сприймати цей день. Як колись в СРСР, коли у кожній школі організовувались обов’язкові лінійки, на яких чи не найважливішими атрибутами, крім першого дзвоника – були й політики з чиновниками, які як завжди – наставляли молодь чи як День знань, який починався з Уроку миру, що теж “родом” з минулого країни, яка устами гостей школи – агітувала за мир, практично воюючи по всьому світу!?
В СРСР цей день був точно – святом, а в учбових закладах – починався з Уроку миру (так, до речі залишилось й у сьогоднішній “миролюбній” Росії). А ще були квіти – багато квітів й, обов’язково – настанови політиків й чиновників від влади, які рівномірно, розподілялись та виступали по учбових закладах країни, яких неодмінно показувало телебачення, слухали по радіо та цитували газети. Ідеологічно, все було тоді – логічно. Навіть багато квітів – було “у тему”, особливо з урахуванням того статусу й зарплат, які завжди мали радянські вчителі та викладачі.
Цікаво, що й на 27 році незалежності – Україна недалеко відійшла від совкових традицій. Головний та обов’язковий атрибут “свята” – лінійка, на якій вчителі – шикують, немов на плацу військових – напружених першачків, які 11 років поспіль мають шанс починати шкільний рік саме із загальношкільного плацу/спортзали/стадіону, де окрім промов вчителів школи – обов’язково будуть слухати палкі настанови чиновників, як правило від влади – про майбутнє, яке вже точно буде кращим – ніж є зараз!
Батьки та, особливо – дідусі й бабусі, сьогоднішніх першачків – прекрасно розуміють про що мова, особливо, якщо вчились у тій же школі (куди привели й потомка). Все, як і тоді було: ті ж класи, ті ж коридори, той же спортзал, той же буфет, той же сморід в туалетах, правда – чиновники змінились та й вчителі постаріли…
Натомість, десятки думок, які оприлюднюють сьогодні українці, від блогерів із закликом до влади: “не ходіть на лінійки”, до окремих чиновників: “не підемо!”, щодо 1 вересня – спонукали придивитись до Європи, куди ніби зібралась й Україна, щоб відповісти на питання: а як це робиться у них?
1 вересня – День знань та початок навчального року в учбових закладах, практично – у більшості країн Європи. Однак, у Європі – це швидше подія, ніж свято, особливо для тих, хто вперше переступає поріг до початкової чи загальноосвітньої школи, училища, середнього спеціального учбового закладу чи ВУЗу.
У цей день, в центрі уваги, головні винуватці – школярі, а особливо – першокласники. Їх не шикують “на загальношкільних лінійках”, а відразу збирають, разом з батьками – у класи. А ще атрибут чеської школи – школа роздає діткам… подарунки! І, майже – ніяких квітів авансом, ще невідомим вчителям чи, навіть – чиновникам, які (по інерції з “соціалістичного табору”) можуть бути присутніми на події (на відео – староста містечка) – початку навчального року в країні.
Однак, головне, чим відрізняється 1 вересня від останніх днів літа: наявність поліції та її помічників – перевідників, яких можна побачити на пішохідних переходах до учбових закладів, практично по всій Європі. При цьому, це не кампанія – радянський місячник “безпеки руху”, які організовувались в СРСР, а десятимісячна робота, фактично перевідників, яка полягає в тому, щоб силами громадян-пенсіонерів та волонтерів населених пунктів, було організовано чергування на пішохідних переходах біля навчальних закладів, на протязі всього навчального року.
Подібну ініціативу, до речі, було запропоновано й в Ужгороді ще влітку 2014 році, на черговому засіданні Гайд-парку, куди активісти запросили представників міськвно, тодішньої служби ДАІ, ветеранські організації та де закликали активних городян до підписання – Меморандум про організаційно-практичну реалізацію ідеї-проекту “Перевідники”.
Однак, ні тоді, ні до цього часу, до жалю, ні влада, ні школи, ні пенсіонери, ні волонтери міста над Ужем, – не побажали долучитись до активної участі у “власному АТО”, себто: захистити своїх дітей та внуків від нахаб на дорогах та, не виключено – зберегти здоров’я чи життя, маленьким містянам обласного центру. Єдине, що прийшло у радянські голови керівникам вже нової дорожньої поліції, так це організувати… “дитячий патруль” поліції, на кшталт такого собі загону “юні дзержинці” (як в часи діяльності КДБ). Натомість очевидно, що “бавка у малих поліцейських”, при якій і чиновники “при ділі” й суспільство не нудиться – ніяк не знизить дитячу смертність на дорогах та не додасть дисципліни водіям на українських дорогах. Однак, це інша тема…
Натомість, сказати, що змін в українській школі нема – збрехати. Однозначно, що Урок миру, сьогодні, у воюючій Україні з Росією – не в моді. Діти не у формі, а у національному вбранні – у вишиванках, хоч і не кожному, така “обов’язковість” до душі й по кишені.
Тим не менше, День знань – ніхто не відміняв та й знань, як відомо – ніколи не буває досить. Однак, реноме сучасної школи, аж ніяк не залежить від серпневих нарад, святкувань та лінійок, від гостей які виступають з палкими промовами чи кількості розданих грамот та подяк, чиновниками – вчителям.
З другого боку, навіть, якщо ні один український чиновник не відвідає навчальний заклад, власне у День знань – змін у школі це не додасть, на жаль. Адже останнім, як ніколи потрібна незалежність, особливо в організації навчання, себто – власної справи. А ще – юридичної й фінансової самостійності, включаючи й підбір кадрів, тобто – вчителів та викладачів й дієвого, законодавчого захисту від чиновницького засилля.
Добрими традиціями у новому навчальному році стали б й вчасно відремонтовані та забезпечені усім необхідним, до нового навчального року (без перетворення директора на прораба й безлічі нарад педагогів): школи, класи, басейни, спортзали тощо. А ще, суттєве збільшення щомісячної винагороди усім тим, хто працює на майбутнє України – освіту!