Юрій Васильович Ключівський,
керівник Інформаційно-аналітичної служби «Європейсько-Східний діалог»,
Прага, Чеська Республіка
ORCID: 0000-0003-4044-3925
Розвиток туризму через стабільне фінансування галузі:
з досвіду країн Вишеградської групи
Туризм-одна з галузей, що динамічно розвивається, в тому числі й на Україні. Це – загальносвітовий тренд XXI століття, адже за даними Всесвітньої Туристської Організації (UNWTO), вклад туристичної галузі в світову економіку складає біля 10% світового ВВП.
Тема державної підтримки та, особливо – фінансування туристичної сфери є актуальною, оскільки вихідні умови розвитку туристичних галузей країн Вишеградської групи (Visegrad Group утворена в 1991), себто: Польщі, Угорщини та Чехословаччини (пізніше Чехія і Словаччина), були майже ідентичними з українськими. Проте впродовж останніх двох десятиріч туристичні галузі цих країн розвивалась значно швидшими темпами, ніж туризм в Україні [1].
Сьогодні є очевидним, що розвиток туристичної сфери, любої країни, це її – цивілізаційний розвиток. Не є тут виключенням й Україна з її, нехай і не до кінця розвиненими та нереалізованими – можливостями.
Особливе місце, в туристичному та рекреаційно-лікувальному плані країни – займає Закарпаття, якому, віддають перевагу відпочиваючі не тільки з України, але й з інших країн СНД. Отже, саме ця область має хороші можливості та повинна, якнайактивніше і найшвидше, «підтягнутись» (в туристичній сфері) до цивілізаційного рівня європейських сусідів, бодай до рівня країн Вишеградської групи (V-4).
Однак, на відміну від V-4, Україна, навіть проголосивши пріоритетом – розвиток туристичної галузі, не змогла втримати крок зі своїми сусідами, що призвело (й призводить) до стагнації галузі, основними доходами якої залишається – внутрішній туризм з мінімальним числом іноземних туристів, які відвідують Україну (як правило по справах чи скупитись в ближньому прикордонні) та виїзний туризм, коли наші співвітчизники вибираються на відпочинок та подорожують за кордон. Та й чи може бути інакше, при відсутності реальних програм розвитку туризму в Україні, браку преференцій, з боку держави по відношенню до туристичної сфери, угод про суспільно-приватне партнерство PPP (Public Private Partnership), що є звичним явищем в Європі та, відповідно – відсутність іноземних інвестицій у цю сферу, й – насамперед, недостатність державного фінансування галузі, розміри якого з року в рік – зменшуються. І це при тому, що туристична галузь, в цілому – прибуткова, підтвердженням чому є значний ріст числа не тільки приватних туристичних агентств та фірм, але й об’єктів туристичного та рекреаційного призначення, які споруджується, як правило – за приватний кошт.
Однак, для того, щоб краще зрозуміти туристичне місце України, бодай серед країн V-4, варто ознайомитись з окремими даними, які для наглядності, зведено у нижченаведену таблицю, яка крім країн Вишеградської групи містить й аналогічні дані по Україні:
1 За даними ЦРУ США [2]
2 Туристи на 1 добу і більше, без врахування одноденного відвідування (за даними прикордонних структур)
3 Включно з одноденними відвідувачами (за даними Державної прикордонної служби України)
4 В чеських кронах (при середньорічному курсі в 2011 році: 24,59 чеських крон за 1 євро)
5 В угорських форинтах (при середньорічному курсі в 2011 році: 280,33 угорських форинтів за 1 євро)
6 В польських злотих (при середньорічному курсі в 2008 році: 3,5156 польських злотих за 1 євро)
7 В українських гривнях (при середньорічному курсі в 2012 році: 10,27 українських гривень за 1 євро)
Як видно з вищенаведених даних, по розриву: між доходами від туризму та витратами й інвестиціями в нього ж, Україна залишається далеко позаду від своїх сусідів, як й по ряду інших показників.
Натомість, надзвичайно важливу роль у розвитку та, особливо, фінансуванні туризму в країнах Європейського Союзу відіграють європейські фонди, та національні програми й гранди, а також практика суспільно-приватного партнерства (PPP – Public Private Partnership), яка широко застосовується в Європі та, відповідно – у країнах Вишеградської групи [4].
Це пов’язано, насамперед з тим, що туристична галузь, в країнах європейського співтовариства налічує не менше одного мільйона суб’єктів господарювання, які дають роботу більше 8-ми мільйонам громадян (біля 4% працездатного населення) та складає не менше 4% ВВП всього Європейського Союзу. Якщо ж взяти до уваги й інші, «споріднені» з туризмом галузі (як то готельний бізнес, транспортний, громадського харчування тощо), то внесок туристичної сфери до ВВП ЄС виросте до 11%, а відсоток зайнятих у цьому бізнесі складе 12% [5].
Крім того, туризм сприяє розвитку регіонів Європи та розширює перелік занять, якими може займатися місцеве населення, що є економічно вигідним та доцільним, як для держави, в цілому так і для кожного регіону – зокрема. Більше того, саме туризм є реальним містком між державним, муніципальним та приватним секторами, а також, як ніяка друга галузь – сприяє плідній та взаємовигідній співпраці, особливо на місцевому рівні. Така співпраця веде не тільки до економічного вирівнювання регіонів Європи чи тісніших взаємин між регіонами, але й сприяє економічному росту регіону, веде до зниження безробіття та соціальної напруги, наприклад, між центром та регіонами тощо.
Саме через це, а також у зв’язку з тим, що туризм потребує, насамперед молодь, доля якої в цій галузі в два рази вища, ніж в інших галузях економіки, туризм, в країнах Європи – віднесено до однієї з пріоритетних сфер економіки ЄС. Це дано ще й тим, що, за останні роки, загальноєвропейські темпи працевлаштування в туризмі, значно випереджали інші сфери економіки ЄС, що є метою лісабонських угод щодо створення нових робочих місць в Європі.
Потенціал туристичної галузі в країнах ЄС – значний. Саме з цією метою в 2010 році Європейська Комісія спрацювала Поточний план, який постійно буде оновлюватись та в якому вказано основні ініціативи, в сфері туризму, які повинні реалізовуватись у тісній співпраці з державними, регіональними та місцевими органами, включаючи туристичні спілки, асоціації та інші структури туристичного бізнесу. План передбачає зменшення видань, які пов’язані зі зменшенням числа так званих Ініціатив з тринадцяти до 4-х. Завдання – задіяти транскордонну та прикордонну, а також міжнародну та міжрегіональну співпрацю в рамках Євросоюзу, з метою виваженого регіонального планування та розвитку, насамперед, сільських регіонів, за програмою INTERREG. Міждержавна співпраця, з метою уникнути дискримінації, насамперед, на ринку праці оформлена в програмі EQUAL. Питаннями економічного та соціального оновлення міст та регіонів, а також розвитком міських конгломератів займаються в рамках програми URBAN. Для гармонійного розвитку села в Євросоюзі діє програма LEADER [6].
Головними ж інструментами виконання вищевказаних програм є низка інституцій, в основному – європейських фондів, як то:
– Структурні фонди;
– Європейський фонд регіонального розвитку – ERDF;
– Європейський соціальній фонд – ESF;
– Європейський сільськогосподарський фонд підтримки та гарантій – EAGGF;
– Фонд згуртування (додатковий).
Саме через вказані фонди, до сфери туризму в країнах Європейського Союзу поступають значні кошти. Так, тільки в 2007-2013 роках суми коштів із вищевказаних та інших фондів, що направлені на регіональний розвиток та «політику згуртованості» (в тому числі й до сфери туризму) в країнах ЄС складає частку, в розмірі 347 мільярдів євро, що є 35,7% всього бюджету ЄС, або трохи більше 49 мільярдів євро із розрахунку на один рік [7].
Більше того, розуміючи важливість цивілізаційної складової, ЄС щедро фінансує, в тому числі й сферу туризму, наших найближчих сусідів – країни Вишеградської групи, про що наглядно видно в приведених даних таблиці:
Однак, навіть вищевказані дані не дають повної інформації щодо фінансування сфери туризму в тій чи іншій країні V-4.
Так, наприклад, Чеська Республіка тільки із структуральних фондів ЄС на туризм та соціальні програми навколо цієї галузі, загалом на період 2007-2013 роки, отримає більше 997 млн. євро. І це без врахування асигнувань з Державного та місцевих бюджетів Чеської Республіки. Крім того, в країні діє Програма сприяння туристичному руху, з річним фінансуванням – 70 млн. чеських крон. Місцеві ж бюджети, усіх рівнів, на туризм, щорічно витрачають біля 100 млн. чеських крон. Й завершує, по суті «фінансову піраміду» грошей, що течуть у цю галузь – кошториси організацій туристичного руху, суми яких, щорічно коливаються від 90 до 120 млн. чеських крон [8].
Як результат, доходи Чеської Республіки від міжнародного туризму, наприклад, в 2011 році склали суму в розмірі 135 мільярдів чеських крон (5,5 млрд. євро). І це при тому, що 40% туристичного руху Чеської Республіки зосереджено в Празі, а кількість нічлігів іноземців, в останній – складає близько 60%.
Вищевказані дані приведено, не стільки з метою – показати розміри допомоги та фінансування (в галузі туризму) країнам – нашим найближчим сусідам, які відносно недавно стали членами ЄС, а швидше – для скептиків європейського вектору розвитку України. Однак це інша тема.
Натомість, сказати, що туристична галузь в Україні не розвивається взагалі – невірно. Процеси приватизації та, особливо, спорудження нових об’єктів рекреації й відпочинку, однак, стали справою багатих та впливових, які, як правило, таким чином, знайшли нішу для вкладення, по суті – вільних коштів, але ніяк не є класичними інвесторами. Адже, важко назвати інвестиціями процеси, які не орієнтовані на ринкову ефективність, об’єкти будуються за відсутності інвестпроектів та бізнес-планів, маркетингового дослідження ринку тощо. З другого боку, справу розбудови туризму в Україні, буквально, взяли до своїх рук, її підприємливі громадяни (точніше – привітні підприємці), здебільшого ті, котрі побувавши за кордоном на заробітках, змогли не тільки поправити фінансовий стан своєї родини та підгледіти яким має бути, наприклад: міні-готель, гірська база відпочинку, бар чи ресторан, але й доволі вдало вкласти зароблене в аналогічні заклади, вже повернувшись на Україну.
Тим не менше, ані щирі наміри українських господарів туристично-рекреаційних об’єктів, а ні прекрасна природа яку як правило «взято» в союзники, не знімає проблем: легальності та законності, доцільності й ефективності, якості й безпечності та інших необхідних складових успішного підприємництва, особливо в туристично-рекреаційній сфері. При цьому,бажає кращого не стільки туристичний сервіс, від якого страждають українські клієнти, скільки й, далеко неформальна сторона справи – фінансово-бухгалтерсько-податковий облік та контроль, особливо в частині сплати податків. Так чи інакше, але правило, коли за гроші можна усе – відчувається у всьому. Більше того, якщо на новоспоруджені об’єкти (в частині використання матеріалів, обладнання, екстер’єру та інтер’єру), архітектор і «заходив», тощо стосується інших спеціалістів, вони туди й «ноги не заносили». Тому,дотримання протипожежних, санітарно-епідеміологічних та інших норм, у різного роду пансіонах, садибах, базах тощо – й говорити складно. На цьому фоні: вузькі та, нерідко – круті сходи, закриті запасні виходи, відсутні засоби пожежогасіння тощо, не кажучи вже про відсутність: пандусів для інвалідних колясок, засобів оповіщення, маршрутів евакуації чи іншої розкоші, як-то басейнів, кортів, боулінгів, кінотеатрів, Інтернету – просто «дрібниці».
Здавалось би, вищевказаному могли б зарадити, бодай місцева влада, передбачивши й адекватне доходам, від туристичних об’єктів (рекреаційний, готельній збір тощо) – бюджетну підтримку. Однак, навіть ті кошти, які зібрано з учасників туристичного ринку на регіональному рівні, нерідко перерозподіляються між «кураторами» від туризму та іншими «потребами» місцевих бюджетів, що не мають нічого спільного з розвитком туризму. Так, в ході засідання постійної комісії Закарпатської облради з питань розвитку туризму та рекреації, було розглянуто напрями спрямування коштів в 2013 році, які (відповідно до Програми розвитку туризму і курортів Закарпатської області на 2011-2015 роки), «підуть» на:
– реалізацію туристичної політики держави;
– оптимізацію системи управління туризмом, його сталий розвиток на теренах краю;
– інноваційний підхід до формування конкурентоспроможного регіонального турпродукту;
– формування відповідного іміджу Закарпаття та просування на внутрішньому і міжнародному ринках з туризму та курортів.
На все це, потреби у фінансуванні з обласного бюджету складуть 500 тис. гривень, які комісія затвердила в складі видатків обласного бюджету на 2013 рік. А от взяли «на видатки» саме із суми туристичного збору, який отримав місцевий бюджет «в розрізі міст і районів області за 2012 рік» та який склав суму 800 тис. гривень [9].
Очевидно, що ні методи ґаздування в туристичній сфері, ні тим паче – порівняння сум інвестицій у цю галузь, між країнами Вишеградської групи й Україною – не йдуть ні в яке порівняння. І це при тому, що потенціал туристичної сфери в Україні – зберігається.
Cписок використаних джерел:
[1] About the Visegrad Group. URL: https://www.visegradgroup.eu/home
[2] Spotlighting The World Factbook as We Bid a Fond Farewell. URL: https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/fields/2195.html
[3] Державна прикордонна служба України/ URL: https://dpsu.gov.ua/uk
[4] PPP in Europe. URL: https://ppp.worldbank.org/library/ppp-europe
[5] Tourism in the EU economy. URL: https://epthinktank.eu/2014/07/07/tourism-in-the-eu-economy/
[6] The role of European Heritage and cultural itineraries in the renewed European tourism policy. URL: https://ec.europa.eu/commission/presscorner/detail/en/memo_10_446
[7] The impact of cohesion and rural development policies 2007-2013. URL: https://ec.europa.eu/regional_policy/sources/work/201702_impact_cohesion_rural_development_policies_2007_2013.pdf
[8] Programové období 2007-2013. URL: https://www.dotaceeu.cz/cs/evropske-fondy-v-cr/programove-obdobi-2007-2013
[9] На розвиток туризму в Закарпатті з бюджету витратять 500 тисяч. URL: http://www.rionews.com.ua/mixed/events/now/n133412032
