В серпні 2016 року, в мережі Інтернет було розміщено «кіно», від Закарпатської філії НТКУ «Тиса-1», де в передачі «Про головне», її гість Володимир Панов, чомусь російською – переконував глядачів, у виключно промисловій перспективі краю, через залучення іноземних інвестицій, правда – за домінуючим державним втручанням/регулюванням/управлінням, шляхом відновлення ВЕЗ – вільної економічної зони, обіцяні державою 30 річні, податкові пільги по якій були ліквідовані тією ж, київською владою.
Громадський діяч, як чомусь презентували гостя в цій передачі, за 40 хвилин розказав немало про економіку краю, основа якої, як переконаний Панов, виключно – іноземні інвестиції. А от їх треба «заводити» через вільні економічні зони, щоб розквітав «закарпатський бізнес». Крім того, згадав і про нову «цяцьку» українців – технопарки, про які я вже писав у статті: «Чому індустріальні парки не панацея для Закарпаття?»…Отже, на всю цю бесіду, між ведучим та гостем студії, відреагував на сторінках соціальної мережі у Фейсбуці – так:
Все логічно, однак те, що характерно для України промислової, у Закарпатті має свої особливості. Ба, більше, Закарпаття – ніколи не було схильним та не було готовим до… промисловізації краю (крім періоду СРСР, який тривав трохи більше 40 років)… 
Тому, говорячи про потенціал краю: економічно-сировинні й людські ресурси (якщо опустити відомі дані, наприклад, економічні показники «галузей», які залишились від часів СРСР, кількість населення краю тощо) та зосередившись в традиційних, економічно доцільних, сучасних і т.д. сферах, «картина» по найзахіднішій області України – буде наступною:
- Десятки заводів, фабрик та виробництв у Закарпатті, фактично – «стоїть». Причини найрізноманітніші, однак головні з них такі: зміна структури економіки, через втрату ринків збуту вітчизняних товарів ще радянського виробництва та повне насичення ринку товарами народного споживання (ТНС), як правило – імпортного виробництва.
- Припинення, як правило, відсталих та непотрібних виробництв (наприклад, для ВПК), а також їх неконкурентоспроможність – створили умови для переміщення трудових ресурсів, у значних кількостях, за межі Закарпаття, за кордон та у сферу послуг.
- В краї, що є характерним для слаборозвинених країн та регіонів – виникли та стають основними виробництва, які організовані іноземцями та які працюють на давальницькій сировині (толінг), що дозволяє “працевлаштувати”, як правило – жіночу половину жителів Закарпаття.
- Основний капітал краю «крутиться» у бюджетній сфері (чиновники, вчителі, лікарі): зарплата – придбання продуктів харчування, ТНС та оплата послуг – податки, який не має інвестиційної складової.
- Небагаточисельні приватні підприємства та підприємці, які «займаються бізнесом», як-то: розлив мінеральних вод, пиляння лісу, пивоваріння, виноробство, туризм, оздоровлення, торгівля та інші, вкупі з багаточисленними фестивалями – не можуть та не сприяють загальнообласним економічним показникам краю.
- Натомість, сільськогосподарські, заготівельні (в основному – лісова галузь) сфери діяльності, а також – сезонне збирання (лісних плодів, грибів тощо), дещо пом’якшує проблеми зайнятості та безгрошів’я населення краю.
- Суттєве фінансове «вливання» в економіку Закарпаття (до 50% фонду заробітної плати краю!) здійснюють заробітчани та гендлярі, що діють у прикордонні, що суттєво нівелює роль держави у повсякденному житті земляків.
- Недостатність або відсутність сталих виробництв постійного характеру та, відповідно, заробітку – сприяє контрабандній складовій буття корінного закарпатця.
- Відсутність реальних: загальнодержавних, регіональних та місцевих програм дій, включаючи реалізації інвестиційних проектів та бізнес-планів – довершує неприглядну соціально-економічну ситуацію, що має місце в Закарпатті.
Тому, чи врятує закарпатську економіку, а головне – яким чином… “новий менеджмент”, якого “підковують” іноземні виробництва (розміщені, в основному в Ужгороді та у Мукачеві) та про який із запалом розповідає В. Панов – невідомо…
