Запити до Служби автомобільних доріг та до територіальних громад: Івановецької сільської та Дубриницько-Малоберезнянської сільської
В середині 2022 року до мене звернулась журналістка Лариса Липкань за порадою щодо дій з метою впорядкування, занедбаних часом та природою – зупинок маршрутного транспорту, яких немало розкидано вздовж автошляхів, по всьому Закарпаттю. При цьому, значну частину з цих, малих архітектурних форм, фактично – можна вважати витворами мистецтва, оздоблення яких мозаїкою, здійснювалось у стилях: експресіонізму, натуралізму, соц-арту й навіть попу. Самі ж мистецькі роботи зовнішньої мозаїки – охоплювали багато шкіл та низку стилістичних напрямків, які втілювались «в життя»: і студентами, і професійними авторами з іменами, які залишили на художніх, кам’яних полотнах та мозаїчних панно зображення здобутків радянської влади у вигляді робітників, селян та лісорубів на тлі худоби, сільгосптехніки, агропейзажів тощо.
Насамперед, йшлося про дії, які б дозволили з’ясувати: кількості зупинок, які належать місцевим органам влади та управління, територіальним громадам та іншим муніципальним утворенням, який статус має та чи інша зупинка і так далі. Саме з цією метою, 25 червня 2022 року, нами було підготовлено кілька запитів, насамперед до Служби автомобільних доріг Закарпаття, в якому запитували й щодо: можливостей отримати перелік зупинок, що є власністю, в розпорядженні та/чи на балансі служби з GPS-даними а також які є в наявності документи на зупинки та чи відомі/ідентифіковані автори мозаїк/панно якими прикрашені/оздоблені цілий ряд зупинок тощо. Ще два запити були адресовані: Івановецькій сільській ТГ що на Мукачівщині та Дубриницько-Малоберезнянській сільській ТГ на Перечинщині.
Однак, відповіді – не порадували, позаяк з’ясувалось, що зупинки маршрутного транспорту про які розпитували, практично – нікому не належать. Так, перечинці, повідомили, що зупинка, яка розташована в селищі Дубриничі, по вулиці Центральній, за координатами GPS: 48.80551, 22.49264 – не їх. Аналогічною була й відповідь мукачівців, які запевнили, що зупинка, яка розташована на повороті до селища Іванівці з автодороги Е50/Е58/М06, за координатами GPS: 48.46001, 22.64779 – належить Службі автомобільних доріг Закарпаття. Натомість, остання у своїй відповіді на запит таки визнала, що на її балансі є «214 павільйонів та 429 майданчиків для зупинки автобусів». Однак, хоча вказані павільйони та майданчики і є «складовим автомобільних доріг», документи, як-то: «інвентарна справа, паспорт, ескізи, креслення, схеми опис тощо» а також інформація як-то «балансова та залишкова вартість у служби – відсутня».
Після отримання таких відповідей стало ясно, що зупинок маршрутного транспорту в краї – тера інкогніто, про які мало що відомо не тільки широкому загалу але й фахівцям, не кажучи вже про якусь цінність: архітектурну, історичну чи мистецьку… цих, малих архітектурних форм. Й, не дивно що у ініціатора запитів Лариси Каргаполової (псевдонім: Лариса Липкань), після отриманих відповідей ентузіазму щодо відновлення зупинок Закарпаття – суттєво поменшало. А закінчилось все кількома публікаціями у ЗМІ, як «На Закарпатті волонтери власноруч відновили стару автобусну зупинку з розписом», які було поширено у кількох місцевих виданнях.
Щоб трохи заспокоїти ініціаторку непоганої ідеї з відновлення зупинок в Закарпатті та з метою відповісти на питання «Що і як далі?», підготував ще «Пропозиції щодо подальших дій з метою впорядкування зупинок маршрутного транспорту». Адже, зупинка для закарпатця та гостей краю, це не лише місце, де пасажир очікує на транспорт або куди мандрівник сховається від негоди але й непогана локація, часто, посеред селища, яке за освітлення, бодай рекламою та обігріву взимку, не кажучи вже про Wi-Fi та туалет, що так важливо обабіч магістралей поза населеними пунктами – це ще й «магніт», як для пасажирів так і для місцевих, не кажучи вже про мандрівників, туристів й гостей населеного пункту, територіальної громади та краю, в цілому.
Висновок – очевидний: як і багато речей в країні, зупинки громадського транспорту – без належної уваги з боку суспільства і реального господаря – не під силу змінити лише ініціативою небайдужої журналістки. Максимум – активісти пофарбують та висмикають траву навколо малих архітектурних форм обабіч дороги… в Європу.
Співавтор запитів та Пропозиції
Ю. Ключівський – керівник IASEED