Отже, вже 17 листопада 1994 року, сім юридичних осіб Закарпаття створили Акціонерне товариство “Тиса-Фонд”, зі статутним капіталом в 350 мільйонів карбованців. Засновниками АТ закритого типу, виступили: ТОВ Агентство нерухомості “Газда” (з долею в Статутному фонді в розмірі 50 мільйонів карбованців або 14,28%), ТОВ “ЦБЦ Арніка”, ТОВ “Унг-Сервіс”, ТОВ “Інтерконтакт”, СМП “Фламінго”, СПМ “Валді С”, МПП “Крокус МГ”, які підписали Установчий договір та Статут товариства. Пізніше, кількість засновників зросла а учасниками АТ “Тиса-Фонд” стали: СМП “Інформаційно-маркетинговий центр ІНМАРК”, Приватне виробничо-комерційне підприємство “Сіма” та інші.  Статутний фонд при цьому було збільшено до 900 мільйонів карбованців а вже до кінця травня 1995 року, Статутний фонд склав 2,5 мільярди карбованців. 
          Першим проектом, до якого долучилось акціонерне товариство стала участь в обласному тендері по облаштуванню інфраструктури прикордонних переходів: М. Березний – Убля (Словаччина) та Чоп-Захонь (Угорщина). Для цього, навіть було розроблено “Програму розбудови прикордонної інфраструктури Закарпаття“. 

          Дещо пізніше, коли бізнесмени краю, з якими фахівці Gazda Group проводили активну, роз’яснювальну роботу – щодо можливостей залучення, не тільки статутного (засновників) чи банківського але й акціонерного капіталу, в тому числі й на прикладі АТ “Тиса-Фонд” – перші таки переконались у перспективності створення акціонерних товариств в Закарпатті. Так, 16 лютого 1995 року вже десять юридичних осіб краю виступили засновниками Акціонерного товариства “Західні ворота України” зі статутним капіталом в 500 мільйонів карбованців. Одним із засновників цього АТ закритого типу, знову виступило ТОВ Агентство нерухомості “Газда” (з долею в Статутному фонді в розмірі 50 мільйонів карбованців або 10%). Пізніше, долю нашого товариства було доведено до 20%.

          Отже, ще в середині далеких 90-х років, ми розуміли значення Закарпаття, як західних воріт для всієї України, яка через майже 30 років, в 2017 – таки отримала не тільки безвіз, але й поштовх для розвитку інфраструктури краю й транзитного потенціалу регіону, який ще належить “освоїти”. Адже, за “останні 30 років у межах регіону з’явились лише два нових пункти пропуску – у 2005 році почав роботу пішохідний та велосипедний перехід Малі Селменці на кордоні зі Словаччиною, а у 2007 – КПП “Солотвино – Сігету Мармацієй” на кордоні з Румунією”. При цьому, “на жаль, жоден з інших нових КПП у межах Закарпаття досі не відкрито, хоча по багатьох з них підписані двосторонні угоди і навіть є проєкти. Більше того, є навіть регіональна програма розвитку прикордонної інфраструктури, згідно з якою до 2022 року в межах Закарпатської області могло би запрацювати 18 нових пунктів пропуску. Це б подвоїло їхню кількість у регіоні, бо наразі їх є 19”. Але це дещо інша тема.

          Тим не менше, ні одне з вищевказаних, акціонерних товариств: ні “Тиса-Фонд”, ні “Західні ворота України” так й не вдалось “відкрити” для широкої підписки, тобто провести повнокровну та, відповідно до діючого на той час законодавства – емісію акцій. Серед основних причин: певна “бідність” місцевих засновників й нерозуміння до кінця процесів створення та функціонування, як й різниці – між закритими та відкритими акціонерними товариствами, відсутність закордонних інвесторів та дефіцит такого роду бізнес-прикладів не тільки по Закарпаттю але й взагалі, по Україні. Але чи не найбільшою “бідою” виявилась: законодавчо-нормативна неготовність країни до передачі приватнику більшості державних функцій як, наприклад – комерційне облаштування прикордонної інфраструктури. Крім того, підозрілість з боку чиновництва, яке й надалі бажало контролювати все і вся – зіграло “погану гру з бізнесом” та на довгі роки відсунуло країну від цивілізації. 
          Й тільки через чверть століття, в основному приватні компанії з Європи таки домоглися, фактично – “відкрити” Україну через Закарпаття, наприклад, у сфері покращення транспортного сполучення. Так, однією з перших була приватна, залізнична компанія Leo Express, з Чеської Республіки, яка почала свою діяльність в 2012 році а вже в 2015 році почала возити пасажирів з чеських: Праги та Брно до Ужгорода та Мукачева. Однак, це вже інша історія.

          Натомість, як й ми прогнозували в уже згадуваному дослідженні “Проблеми акціонерних товариств: реструктуризація, організація виробництва, статус”, акціонерний капітал так й не запрацював у Закарпатті, як до речі й по всій Україні. Ба, більше – кількість акціонерних товариств, які виникли на початку приватизації, в які було перетворено корпоратизовані державні підприємства, суттєво скоротилась. А самі акціонерні товариства, з в основному, з метою зменшення кількості засновників – були перетворені у товариства з обмеженою (ТОВ) та додатковою (ТДВ) відповідальністю. Про це ми розповіли у матеріалі стосовно великої приватизації, шанс якої в Закарпатті, по-суті було втрачено.
          Отже, фактично – через “зайвість” та “непотрібність” такої ринкової інституції, як акціонерні товариства (АТ), 16 вересня 2011 року державна реєстрація юридичної особи ЗАТ “Тиса-Фонд” була припинена, за спрощеною процедурою, шляхом її ліквідації. Така ж “доля” спіткала й ЗАТ “Західні ворота України”, діяльність якого було припинено (номер запису ліквідації: 1 324 172 0007 001782).
          Показово, що з тих пір в Закарпатті не виникало та не було зареєстровано, практично ні одне акціонерне товариство відкритого типу (пізніше: публічне та приватне), як й не мали місце ні одна емісія акцій підприємств краю та які не торгувались на жодній фондовій біржі України, по крайній мірі – публічно.  

          Підготував Ю.Ключівський,
          Президент “Газда-Інвест” 1995-2006 роки,
          керівник IASEED, Прага, вересень 2023 року