Добре відомо, що армія в союзі, яка станом на 1990 рік складала 4 258 000 чоловік, в більшості випадків сама себе обслуговувала, починаючи від чистити картоплю й варити кашу та прати уніформу й до будувати казарми, полігони, мости й так далі. Бюджет збройних сил СРСР на той же час складав біля 290 мільярдів доларів США, що складало 12,8% ВВП країни. Через це, чи не кожна військова частина мала немалу господарську частину, яка однак ніяк не справлялась з тим об’ємом робіт і послуг, які вимагав рівень боєготовності тодішніх збройних сил.
          Учбовий полк, в якому довелось коротати 2 роки свого життя – теж не був виключенням. Через це, саме солдати робили чи не все, що вимагала ситуація з облаштування побуту військових: від офіцерів, їх житла, автотранспорту тощо й до солдатського буття. Тобто, рядовий склад, який організовували, як правило – прапорщики: будували, ремонтували, білили, красили й так далі, практично все, що належало полку чи було на його балансі.
          Найцікавішою, як на мене, була акція з фарбування стін в коридорах всієї будівлі казарми двох батальйонів, які розмістились на шести поверхах. Ну і як завжди, до такої роботи було залучено найдосвідченіших а головне – перевірених попередніми роботами, вояків, серед яких числився і я. Найважливішою умовою, як виявилось був термін – одна ніч: від відбою в 22:00 до підйому в 6:00. Тобто, за 8 годин, всього 4 бійці мали пофарбувати сотні квадратних метрів стін масляною барвою “слонова кістка” а також навести плінтус-“сапожок” темною фарбою, щоб замалювати обшарпані чобітьми стіни.
          На все про все нам видали, дещо іншого кольору – фарбу в кількості 10 літрів в 10 банках, з тим що її можна розвести, щоб отримати більшу кількість рідини, яка б мала бути достатньою, позаяк ніхто не міх точно порахувати яку кількість фарби потрібно для такого об’єму робіт. Ну й на щастя, у прапорщика роти знайшлось аж 4 щітки (що й визначило кількість “малярів”). На біду ж, у одного з нас, ще до початку робіт недоброзичливці вкрали кілька банок фарби, що не стільки пригнітило нас всіх але й неабияк ускладнило “бойове” завдання. Натомість, ще до “злочину” нам було ясно, що “малювати” щітками стіни батальйонів будемо кілька днів та й фарби навряд-чи вистачить. А тут ще об’єм не “слонової кістки”… зменшився. Після відбою, коли вкладались спати не тільки по казармах але й на постах по караулах, нашою четвіркою було “прийнято” кілька вкрай важливих рішень.
          Двоє з нас мали “кров з носу” дістати, мінімум 2 літри бензину, яким планували розбавити фарбу й таким чином збільшити її “літраж” а інші двоє взялись “терти” червону цеглу, пил якої мав згустити барву, щоб та якийсь час “трималась” на стінах. Бензин був в автопарку, який вночі охороняли караульні зі зброєю з бойовими набоями! При цьому, каністри були закриті на складі ГСМ, тому єдиним варіантом було “витягнути” бензин з баку якоїсь вантажівки, яка стояла подалі та найменше освітлювалась, що не гарантувало “успіху”, що там буде бензин. Розжитись шлангом не вийшло, тому пристосувались “набирати” скляними пляшками з під Пепсі-Коли, позаяк Кока-Кола в комуністичній Угорщині не продавалась. 330-грамова пляшечка, яку тримали за шийку – опускалась разом з рукою в бак, допоки не починала булькати, що означало одне – бензин наш! Ну й добре, що взяли кілька американських пляшечок, позаяк одну таки “втопили”, коли змерзлі пальці не втримали слизьке “спасіння” нашої казарми.
          Чотири щітки, двома з яких фарбували щось, мінімум рік назад та які тотально висохли й “не боялись” навіть бензину – були слабою втіхою. Тому “герої” автопарку, які успішно повернулись із “завдання” – вирішили зробити валики, якими пофарбувати 6 поверхів мало б вийти швидше та й фарби – вистачить. Для цього, розірвали дві шапки-ушанки, нарізали дерев’яні кілки з ротної швабри, вирвали кілька пустотілих прутків із залізного ліжка й… виготовили кілька валиків, зашивши залишки шапки на кожному кілку, в торці яких забили по гвіздку й наділи на них ті самі, вигнуті за потребою – пустотілі прутки. Одним словом, валики вийшли – супер!
          Десь о третій годині ночі, коли всі приготування були позаду й кожен з нас “озброївся” валиком й фарбою – години за дві стіни двох батальйонів були пофарбовані. Ще година пішла на наведення плінтусу-“чобітка”, основний колір якого був дуже… цегельним, але – прийнятним. В 6:00, коли по батальйонах рознеслась команда “Рота – подъем!” – справу було зроблено а нашу нічну роботу видавав тільки сморід бензину…