Після шестимісячного навчання “в учебці”, з кожного курсанта мав “вилупитись” готовий танкіст: командир танку, навідник чи водій-механік. Однак, попри всі старання командування – здати “випускні” екзамени могли далеко не всі, включаючи й фізичну підготовку. Однак, й залишити вояка, який за законом служив 2 роки (на флоті – 3), на “другий рік” – не було можливості. Тобто, кожен мав бути “випущений” у війська. Через це, кожен мав здати кілька екзаменів. І якщо, зі стрільбами з танку, які складали не тільки навідники але й командири танків – чи не все можна було “організувати” або через заміну всередині екіпажу, коли кращий випускник стріляв за всіх або за допомогою схованого за мішенню солдата з викруткою, який при пострілі замикав контакти “попадання в ціль”, то з політ підготовкою – було значно складніше. Правда, більш принципові екзаменатори, якими були прикомандировані офіцери з лінійних військ, після кожного “заїзду” екіпажу виїжджали в поле й фарбою помічали дірки від пострілів на мішенях. Але таких було мало…

          Дещо іншими були теоретичні екзамени, наприклад, знання статутів які складались в учбових класах, включаючи й політичну підготовку. Остання вимагала знань, які ніяк не впливали на рівень бойової підготовки військових. Однак, саме цьому екзамену приділялась неабияка увага, позаяк лояльність совецького вояка та відданість справі ленінізму-комунізму була найважливішою складовою тогочасної армії. Тобто, кожен повинен був знати політичний устрій совка, його склад (перелік республіки), керівників країни (мінімум – політбюро), останні з’їзди комуністів й так далі. Звичайно, що більшість молодих хлопців “на гражданці” ніяк не цікавились вищевказаним а от надолужити все необхідне за кілька місяців, особливо, жителям закавказьких і середньоазіатських республік, які навіть важко розмовляли російською було, практично – неможливо. Цих курсантів, заледве навчили користуватися туалетом, більшість з яких, вдома – ходили “на дірку” й домоглись, щоб останні таки користувались постільною білизною а не лягали спати під ковдру, яка з часом блищала від немитих тіл, зі словами “а я економить буду”. Але це вже інша історія.
          А тоді, навесні 1979 року офіцери “учебки” вирішували, як організувати “успішну” здачу екзаменів всіма курсантами-випускниками. Крім спиртного для “екзаменатора”, практикувалось й складання іспитів більш розумними за тих, хто як кажуть “ні в зуб ногою”. Окозамилювання, як виявилось, організувати не було так складно, позаяк всі екзаменовані були одягнуті в однакову уніформу, всі були пострижені “под ноль”, всі були перелякані та й спиртного – не було мало. 
          Одним словом мені, як найбільш “підкованому” з політичних питань та ще й комсоргу взводу, заодно – доручили складати іспити за інших курсантів. Таких, найслабших залишали насамкінець, щоб “екзаменатор” під “мухою” остаточно “дозрів” та не робив особливої різниці між смуглявими товаришами по службі й не відрізняв їх від європейця, якими завжди були закарпатці. Отже, я через одного “сильного” в політпідготовці курсанта – заходив на іспит з чужим військовим квитком й успішно відповідав на питання в екзаменаційному білеті. Оцінки, для командування а тим паче для “випускників” – навряд чи були принциповими, зате “показники” мали неабияке значення як для полку взагалі так і для офіцерського складу, присвоєння звань, яких залежало від їх “досягнень”, особливо – дострокових.
          Загалом, бойова та політична підготовка в радянській армії кульгала на обидві ноги. Підтвердження цьому, розклад сил у Європі: НАТО – Варшавський пакт а також різні концепції й доктрини цих, військових блоків. Тобто, совок здебільшого дбав про чисельну перевагу й завжди мріяв воювати “на территории врага”. Звідси, суттєва перевага над країнами НАТО у кількості танків, наприклад, не кажучи вже про особовий склад. Через це, совецькому танкісту, щоб попасти “во вражеский танк” давались по три постріли проти одного натівського, вояки якого були професіоналами з багаторічною практикою та відмінними навиками військової підготовки. На противагу цьому, радянська армія, призивала майже все чоловіче населення, готувала “фахівців” різних військово-облікових спеціальностей за 6 місяців й лякала цивілізацію, виключно кількістю. Натомість, немотивовані молоді люди, частину яких призивали навіть після закінчення вузів – до служби відносились по-філософськи на кшталт “солдат спит – служба идет” й, несамовито чекали демобілізації, тобто – звільнення в запас. Але це дещо інша тема…