З початком “великої приватизації”, як відомо – державні підприємства: корпоратизувались, акціонувались та, через сертифікатні аукціони – здійснювали обмін ПМС (приватизаційних майнових сертифікатів, які отримував кожен громадянин України) на акції таких підприємств. Про ці процеси а також про вирішення питань постприватизаційної підтримки новостворюваних акціонерних товариств – висвітлено у розділі Трастова компанія “Газда-Інвест”. При цьому, навіть вже сформовані, в ході приватизації – акціонерні товариства, з часом почали “мінімізувати” свій статус: з акціонерного товариства відкритого типу до закритого типу та, навіть – в товариства з обмеженою відповідальність, що й було нами вірно зпрогнозовано ще в 90-ті роки та висвітлено в низці статей, зокрема в матеріалі “Проблеми акціонерних товариств: реструктуризація, організація виробництва, статус”.
          Однак, вищевказані процеси йшли занадто повільно, позаяк швидко здійснити приватизацію майна державних підприємств та комунальних об’єктів України, як виявилось – було не так просто. Саме через це та у зв’язку з потребами у ринкових структурах, які могли б вирішувати глобальні завдання, зокрема краю – й виникла потреба в інвестиційному капіталі, одним із методів залучення якого і є акціонерні товариства. В той час, нас “надихали”: історія та досвід ринкових економік, зокрема США, де біля 70% американців володіють акціями національних компаній!
          Саме через таке “залучення” приватного капіталу, коли чи не кожен житель країни має статус інвестора – і є реальним успіхом тих же Сполучених Штатів вже сотні років, поспіль, фактично – світового масштабу. І саме через це, мантри на кшталт: “українці втратили тільки через те що у свій час не проголосували за В’ячеслава Чорновола” – викликають тільки посмішку…