Уявіть собі: в Україні – найбільше зареєстрованих партій у Європі – 340+ (станом на початок 2026 року), але реальних «гравців» – п’ять-шість. Решта «сплячі» або «мертвонароджені» проекти, які з’являються перед виборами, як гриби після дощу, і зникають, коли фінансування закінчується. А в країнах Вишеградської групи – V4 (Польща, Словаччина, Угорщина Чехія) партії, які існують десятиліттями, мають ідеологію (нехай навіть популістську), фракції в Європарламенті та стабільні електоральні бази.
          Ось тут і починається каламбур: українські партії це не «партії», а саме – проекти. Як стартапи на венчурному фінансуванні олігархів. У V4 це вже акціонерні товариства з історією.

«Слуга народу» vs V4-популісти: від комедії до «конкурентного Вишеграду»

          «Слуга народу» – класичний проект-одноденок (але, вже шостий рік тримається). З’явився з телесеріалу, виграв 254 мандати в 2019-му, а зараз фракція схудла до біля 126-228 (залежно від кількості реальних перебіжчиків). Ідеологія? «Проєвропейський центризм» і «антикорупція». Звучить знайомо? Однозначно, адже у Вишеграді є свої «слуги». Порівняємо:
          а) Чехія – ANO 2011 Андрея Бабіша. Теж «проект» мільярдера, але вже 15 років у грі. Бабіш то прем’єр, то в опозиції, але ANO стабільно в топі. Каламбур: чеське «ANO» = «Так!». Українською – «Так, ми можемо!»… поки не програємо.
          б) Угорщина – Fidesz Віктора Орбана. Не проект, а ціла імперія. З 2010-го Орбан будує «неліберальну демократію». Головування Угорщини у V4 в 2025 році під гаслом Competitive Visegrad («Конкурентний Вишеград») це вже не жарт, а бренд. 
          Каламбур: український «Слуга» – це слуга одного коміка (Зеленського). А Fidesz – це «вірність» (від лат. fides), тільки вірність – Орбану, а не народу. Різниця як між серіалом «Слуга народу» і довгограючим серіалом «Угорський Орбан-шоу». 

«Європейська солідарність» і «Батьківщина» vs польський РіЅ і словацький Smer

          ПЄС (Порошенко) – націонал-демократичний проект однієї людини з шоколадним минулим. Всього – 26 мандатів, зате – «стабільна опозиція». 
          Батьківщина (Тимошенко) – вічна «мама», яка постійно «працює» на ліво-популістський електорат. Теж проект, тільки – довгожитель. 
          Щось подібне має місце й у V4: 
          а) Польща – PiS («Право і Справедливість»). Націонал-консерватори, які 8 років правили, потім – опозиція й досі сильні. Президент від PiS (станом на 2026). Це – не проект, це – інституція. 
          б) Словаччина – Smer («Напрямок») Роберта Фіцо. Соціал-демократи з проросійським ухилом. Фіцо – то прем’єр, то в тюрмі, то знову прем’єр. Класичний популістський бренд. 
          Каламбур: українські «Солідарність» і «Батьківщина» – це сімейний бізнес. А в Польщі PiS – це «право і справедливість», які реально змінювали країну (і суди, і медіа). Різниця: український проект живе, поки є телеефір і донатори. V4-партії живуть, поки є ідеології (навіть якщо їх ненавидять половина європейців). 

Чому в Україні «проекти», а у V4 – «партії»?

          Україна: війна → відкладені вибори → Рада IX скликання, яка досі «править». 340 партій у реєстрі, але справжніх – лічені. Більшість – «політичні стартапи» під конкретного лідера чи олігарха. «Опозиційна платформа за життя»? Заборонена. Комуністи? Теж. Залишилися тільки проєвропейські та національні проекти. 
          Країни V4: 30+ років у ЄС і НАТО. Партії мають структуру, членство, молодіжки, фракції у Європарламенті. Навіть популісти (Babiš, Orbán, Fico) мусять грати за правилами Європи, хоч і намагаються їх ламати. V4 зараз розколота (Польща + Чехія vs Угорщина + Словаччина по Україні), але це реальна політика, а не телешоу.

Фінальний каламбур

          В Україні політична партія – це проект, як «Нова пошта» чи Rozetka: швидко зробили бренд, запустили, продаємо мрії, перемагаємо, правимо. У Вишеграді, це швидше – франшиза McDonald’s: стандарт, історія, лояльність клієнтів й іноді скандали з регуляторами (Брюсселем). 
          Тому коли хтось в Україні каже «нам потрібні нові політичні сили» (а за опитуваннями – половина українців вважає, що так), то насправді треба не нові проекти, а нормальні партії – як у сусідів по Вишеграду. Бо проект може зникнути за одну ніч, а партія – це вже інституція. І ось тут каламбур закінчується, а починається реальність: поки в Україні – «проекти», V4 вже грає в дорослу лігу Європи, куди ніби прагнуть й українці. Так, з перемогами, поразками й, нехай – іноді, зі справжньою конкуренцією.
          Цікаво, а українці за який «проект»/партію? Може, вже на часі новий сезон серіалу «Політика 2030»?

*     *     *

          Вищевказаний текст, зґенеровано штучним інтелектом (AI), після аналізу більш детального аналітичного огляду «Партійний каламбур або про українські політичні проекти у порівнянні з країнами Вишеградської групи», який було підготовлено на підставі низки запитів, на отримання публічної інформації, до НАЗК та чотирьох парламентських партій: ВО «Батьківщина», ПП «Голос», ПП «Європейська солідарність» та ПП «Слуга народу».
          В огляді, який готувався з кінця 2025 року – наведено низку даних, як по вищевказаних, українських політичних проектах так й по основних (найбільших та впливових), політичних партіях чотирьох країн Вишеградської групи, які зведено у дві таблиці для наглядності й порівняння. Крім того, автором зроблено власні висновки та надається офіційна рецензія (відгук) на огляд, з боку професора кафедри міжнародних студій та суспільних комунікацій Ужгородського національного університету – Тодорова І.Я.
          Й, на завершення, про перипетії подання запитів та очікування відповідей, включно з багаточисельним спробами таки отримати інформацію від українських партій, практично – всіма доступними способами: від направлення запитів – кожному депутату від тієї чи іншої партії аж до телефонних дзвінків до партійних офісів, висвітлено у матеріалі: «Запити до 4-х парламентських партій України та НАЗК», який подано – окремо.
          Й, насамкінець – про ігнорування українськими Інтернет-ЗМІ запропонований вище огляд, який було надіслано – більшості з них. Дивно, але партійне «життя» в Україні, включно з «розбудовами» політичних партій, за які кожні 5 років голосують українці, чомусь – нікого не зацікавили. Може це, дійсно – через те, що ніяких партій в Україні – нема, як й, відповідно – нема опозиції, включно – з якимись лідерами.

          Запити та огляд підготував Ю. Ключівський,
          Прага, січень – квітень 2026 року