Чи не з перших днів російсько-української війни, навіть у її найважчі криваві періоди, у публічному просторі точаться дискусії навколо питань відновлення України. Причому, мова не стільки про те, коли та як це робити але і яку країну будувати, причому не тільки на зруйнованих агресором її частинах. З цього приводу вже проведено не одне зібрання фахівців, оприлюднено чимало статей та, навіть наукових досліджень. При цьому, низка останніх, виходить із досвіду балканських подій 1996-2004 років, які «надають нам корисний досвід щодо залучення світового співтовариства до фінансування програми економічної відбудови, гармонізації розвитку країни з курсом європейської інтеграції, а також уникнення системних помилок при реалізації такої програми» або навіть періоду післявоєнної відбудови України в роки Другої світової війни.

          Однак, зосереджусь не на всій країні а лише на Закарпатській області, яка не була окупована, на сьогодні постраждала від війни – найменше та має чи не найкращий потенціал серед регіонів України у повоєнному її відновленні. Мотивацією ж для краю та його керівництва, мали б стати:
          – прагнення щодо припинення «статусу» тотально дотаційного Закарпаття яке, ще не так давно «залежало» від Держбюджету України на 70-80% (а окремі райони на більш ніж на 98 відсотків);
          – вигідне місце розташування й близькість краю до країн Європейського Союзу, як головного фінансового та матеріально-ресурсного, з якого й «потече» основна допомога до повоєнної України;
          – облаштування побуту, працевлаштування та вирішення інших соціально-економічних питань для тимчасово переміщених осіб (ТПО) а також забезпечення діяльності вже релокованих (переміщених) виробництв.
          При цьому, вищенаведене, доцільно здійснювати в рамках повоєнної відбудови всієї країни, виходячи саме з того, що й незавершена децентралізація, через створення територіальних громад (ТГ та ОТГ), які мали б самі себе утримувати, в Закарпатті – успіху не мала, про що свідчить рівень дотаційності громад, відповідно до якого край «займає» третє місце по Україні. Тобто, після місцевих виборів громад – край, хоч й отримав більше повноважень та ресурсів (щоб забезпечити сталий місцевий розвиток і надавати якісні послуги) так й залишився дотаційним а закарпатські громади, з поміж 1438 громад країни так і залишилось в 75% з тих, які отримують базову дотацію.
          Війна ж ще більше ускладнила економічну ситуацію країни, перетворивши її в суцільного споживача міжнародної допомоги, практично у всіх сферах: від військової аж до гуманітарної та, відповідно – зупинила чи не всі реформи не тільки у країні – загалом, але й у її регіонах, включаючи й Закарпаття та в його тергромадах. Більше того, край почав приймати значну кількість ТПО та став зоною переміщення біженців до Європи й матеріальних цінностей, з останньої – до України.
          З часом, коли стало ясно, що війна завершиться не так швидко, постали питання з довготривалого облаштування ТПО та необхідності й доцільності переміщення підприємств та виробництв зі сходу країни до Закарпаття. Логічно, що з введенням воєнного стану в Україні, оперувати якимись даними, щодо вищевказаного, наразі – неможливо. Зате, ще восени 2020 року, після президентських виборів та політичних протестів у Білорусі, ми прогнозували, наприклад, «втечу мозків», тобто – фахівців IT-сектору з цієї країни й вже тоді пропонували релокацію цього бізнесу до Закарпаття, оприлюднивши дослідження «Чи може Закарпаття позбутися дотаційного статусу або реальний шлях краю до фінансово-економічної самодостатності».
          Однак, слушні думки, у той час – не були почуті А з початком широкомасштабних бойових дій, чиновники були «працевлаштовані» вирішенням інших питань, хоч як бачимо питання релокації таки «наздогнали» владу на місцях. Остання ж, як не прикро, мало що зробила без команд-вказівок з Києва, окрім більш-менш прийнятного розселення співгромадян (в основному за допомогою волонтерів та серед жителів краю), що рятувались від війни, прийому від донорів, як правило із-за кордону та роздачі гуманітарних вантажів а взимку – генераторів, скандали навколо «розподілу» яких довго не вщухали у суспільстві та й в засобах масової інформації. Рахувати ж більше десятка переобладнаних під «банно-пральні комплекси» фур, на Мукачівщині, силами територіальних громад, як «досягнення» місцевих влад, навряд чи варто.
          При цьому ситуацію, коли керівник Закарпатської ОВА, у липні 2022 року – виїжджає за кордон в Австрійську Республіку й там дозволяє собі «відвідання локації де компактно проживають вимушені переселенці з України», оприлюднюючи фото себе й «інспекції», на сторінці ОВА та у соціальній мережі Фейсбук, важко назвати, навіть – доречною. Через це зробив чиновнику наступне зауваження-пропозицію, цитую: «Це, замість того, щоб якнайшвидше, вже з перших днів війни – організувати/здійснити по області:
          – посіви всього можливого на всіх придатних площах – сільськогосподарських культур;
          – відремонтувати та привести до ладу, з метою використання всіх можливих бомбосховищ та іншого укриття, бодай у містах краю;
          – підготувати житло для переселенців зі Сходу, через ревізію наявних, добудування та переобладнання десятків пустуючих приміщень, які розкидано по області (адже з 2014 року край у цьому напрямку – не зробив нічого!);
          – визначити та підготувати земельні ділянки по кожній ОТГ, які можливо використати для житлової забудови (масової та індивідуальної), для переселенців… і так далі й тому подібне!
          Чи так думати – несила? Ганьба…». І що? А нічого, голова Закарпатської обласної військової адміністрації – просто забанив «знахабнілого» земляка, вкупі з його пропозиціями, до яких реальність таки повернула всю країну але із суттєвим запізненням.
          Сюди ж й «діяльність» очільника Закарпатської обласної ради, який в часи кривавої війни, може запросто поїхати у відрядження по регіонах України з метою підписання якихось протоколів намірів (вони ж меморандуми) між областями про те, як «сторони розвиватимуть співробітництво в галузях культури, освіти, науки, охорони здоров’я і соціального захисту, розвитку спорту і туризму, інвестицій, екології і раціонального використання природних ресурсів». На зауваження-питання, про яку «співпрацю» йдеться, якщо краї навіть не межують один з одним а перераховані у «документі» сфери взаємин фінансуються з Держбюджету країни й до того ж, місцеві програми – ніяк не «пересікаються» а от – прикладів укладення договорів між територіями, всередині однієї країни (наприклад, між окремими штатами в США, які мають власне законодавство, бюджети тощо), швидше нема – то у відповідь отримав банальний захист «честі мундира»!
          Взагалі, складається враження, що місцеві чиновники, в основному переймаються піар-акціями, як-то перерозподілом гуманітарної допомоги, роздачею місцевих «нагород» і грамот та вирішенням кадрових питань, що підтверджується аналізом порядку денного сесій по Закарпаттю. Якщо ж взяти до уваги ще й публічні скандали, зі значних витрат бюджету на утримання апарату в низці закарпатських громад, тобто – на банальне проїдання, то загалом по Закарпаттю виходить «картина маслом», якою можна завершувати тему самодостатності, дотаційності а також ефективної діяльності регіональних влад, зокрема в Закарпатті. І все це в часи найбільшого випробування війною, яке випало на долю українців та їх країни в ХХІ столітті.

          Але, повернімось до відбудови України, яка однозначно переможе у війні та постане перед новим, не менш важким й складним викликом, фактично – створення нової, сучасної держави. Тим не менше, цитувати чисельні матеріали та прогнози, щодо майбутнього країни та її оновлення, які множать як вітчизняні так і закордонні фахівці, як вже зазначав – не бачу потреби. Зупинюсь на іншому, на багатому досвіді європейців, які навчились не тільки залучати інвестиції але й «обслуговувати» інвестиції до сусідніх країн, непогано при цьому заробляючи.
          Мова піде, лише про один намір-приклад, який зараз перебуває на стадії реалізації про що повідомив чеський тижневик E15, в оприлюдненому матеріалі: «Мільярдні дрібні для Чехії? Тайвань вирішив побудувати фабрику мікросхем у Дрездені». Так, за даними E15, в безпосередній близькості від чеського кордону, має бути побудований завод з виробництва мікросхем, одного з найбільших у світі виробників з Азії.
          При цьому фахівцям відомо, що тільки 3 компанії світу спроможні виробляти чіпи останнього покоління, а саме: тайванська TSMC, південнокорейська Samsung і американська Intel. Отже, мова про TSMC, яка й зібралась інвестувати у виробництво в Німеччині близько 10 мільярдів євро. При цьому, чехи переконані, якщо остаточне рішення буде прийнято а проект буде успішним й Чеська Республіка також зможе отримати значну вигоду від цього. Але як це можливо?
          TSMC планує виробництво мікросхем з використанням старої, 28-нанометрової технології, що уможливить обслуговувати європейських автовиробників, для чого тайванці ведуть переговори з німецькими компаніями Bosch та Infineon, які вже мають заводи в Дрездені, і голландською компанією NXP Semiconductors, одним з найбільших гравців у цій сфері, в Європі. Отже, це має бути спільне підприємство. Крім того, ключові дебати ведуться й з урядом Німеччини та представниками ЄС, позаяк TSMC хоче значного фінансового стимулу у вигляді субсидій до 5 мільярдів євро (які додасть до своїх 10 мільярдів).
          Більше того, ЄС на стадії схвалення Chips Act, який повинен створити умови для будівництва заводів і мобілізації близько 50 мільярдів євро, в першу чергу з державних і приватних джерел. Чеська Республіка також бере участь у законодавстві про чіпи, з метою – підвищити конкурентоспроможність та стійкість Європи в напівпровідникових технологіях а також допомогти старому континенту, як в цифровому так і в екологічному переході до освоєння нового, шляхом посилення європейського технологічного лідерства в цій галузі.
          Отже, виробництво TSMC в сусідній Саксонії стане непоганою можливістю й для Чехії, позаяк «навіть якщо крихти впадуть зі столу, навколо з’являться мільярдні підприємства», – вважає радник Південно-Моравського регіону з науки, досліджень, інновацій та IT – Їржі Главенка. При цьому, фірма Thermo Fisher і Tescan, яка базуються в Брно вже контролює значну частину світового ринку електронних мікроскопів, що є ключовим у виробництві напівпровідників. Підтвердження успіху цієї компанії, при вартість одного мікроскопа у 20 мільйонів чеських крон (біля мільйона доларів США), це дохід, в 2021 році  – в сумі 16,5 млрд крон та працевлаштування близько 1700 працівників. Та й сам Тайвань під час недавнього візиту чеської, парламентської делегації до цієї країни – запропонував Чехії створення дизайн-центру вартістю в десятки мільйонів доларів…

          Навіть важко собі уявити, яка прірва між питаннями, які «вирішують» чиновники України, на місцях – з описаним вище. Так, Закарпаття вже роками «плідно співпрацює» з низкою країв з Чеської Республіки, а точніше з трьома із тринадцяти, які є в Чехії, а саме: Височина, Кралово-Градецький та Пардубіцький. При цьому, край Височина (населення – 514 777 осіб в 2023 році), має більше 40 промислових зон, в яких працюють сотні підприємств та інвесторів. Кралово-Градецький край (населення 555 267 осіб в 2023 році) – десятки промислових зон а доходи бюджету цього краю, щороку – сотні мільярдів чеських крон. Подібне, фінансове благополуччя й в Пардубіцькому краї (населення 528 761 осіб в 2023 році), який в 2022 році «заробив» 18,688 мільярдів чеських крон (або майже 847 мільйонів доларів США). Однак, щоб зрозуміти «де знаходиться» Закарпаття, у порівнянні, бодай з чеськими партнерами, доцільно ознайомитись з тими ж промисловими зонами (технопарками, кластерами тощо) та бюджетом краю, хоч це вже тема іншої розмови.
          Секрети ж успіхів чеських партнерів, як й більшості європейців – доволі прості: стабільне законодавство на рівні країни, інвестиційно-привабливі умови та податкові канікули для бізнесу ну й порядність суспільства: від Президента країни й до останнього чиновника на місцевому рівні, не кажучи вже про неупереджені суди й представників четвертої влади – принципових журналістів. Саме те, чого так бракує українським: законодавчій, виконавчій та судовій галкам влади, вкупі з нерідко, замовними «журналістами» із «незалежних» ЗМІ. Тобто, дивує наївність «мудрого наріду» та його чиновників, які за більше як 30 років – ніяк не второпають, що саме з українців, які гастарбайтерами заробляють по закордонню й сплачують податки в тій же Чехії, остання запросто формує гуманітарну поміч та інші подачки, яким так раді, насамперед чиновники України, які й розподіляють дармову «партнерську допомогу».
          А от дратують ті в Україні, які розуміють ситуацію, що має місце й плекають надію більшості на чергову мантру, мовляв «Захід нам допоможе». Адже, на відміну від України, де голів обласних адміністрацій призначають в Києві – в Чеській Республіці, всі політики місцевого рівня обираються, створюють коаліції та всю каденцію – реально дбають про свій регіон, громаду, місто чи село, включно з пошуком інвесторів, відповідаючи за результати господарювання на «своїх» територіях. Інакше, виборець на наступних виборах – віддасть мандат влади іншим.
          Так, не виключено, що цивілізація нам таки допоможе й післявоєнна відбудова країни буде успішною. Але, невже наш «рівень» і наша роль, це тільки «інспектування», отримання бус-подачок, «розподіл» генераторів та подяки європейському меценатству? Ми точно, навіть не спробуємо залучити високотехнологічні інвестиції чи бодай «крихти» від таких, що описав вище? Ми так й залишимося на Закарпатті: випасати овець на полонинах, обслуговувати турбази, готелі та кабаки, стояти по базарах краю й голосувати за місцевих власників перерахованого а ще, максимум з «прогресивного» – судитись з «інвесторами в туризм» за Свидовець, далі мотатися по закордонню та займатись, через ФОПи – програмуванням?

          Підготував Ю. Ключівський,
          керівник IASEED
          Прага, червень 2023 рік

          P.S. Через те, що сайт Закарпатської ОДА/ОВД на території Чеської Республіки, з невідомих причин – відмовляє у доступі та видає помилку HTTP ERROR 403 (у вас немає прав на перегляд цієї сторінки), ми були вимушені, з метою донести інформацію до наших користувачів у цій країні – розмістити фотокопію-доказ «відвідання локації де компактно проживають вимушені переселенці з України», з боку голови Закарпатської ОДА, яка відбулась у липні 2022 року до Австрійської Республіки.