Сьогодні, 9 червня 2025 року доктору соціологічних наук, професору, багаторічному керівнику Закарпаття, Надзвичайному та Повноважному Послу – Сергію Івановичу Устичу мало б виповнитись 70 років.
          Сергій Іванович народився в 1955 році, в мальовничому селі Загаття, що на Іршавщині, у вчительській родині. Батьки, Ганна Василівна та Іван Михайлович, робили усе від них залежне, щоб виховати та дати гідну освіту трьом синам – Івану, Сергію та Василю. Крім культу освіти у сім’ї панував й культ знань. Діти активно залучалися до посильної домашньої роботи.
          Вже зі шкільних років, Сергій цікавився суспільною проблематикою, що й привело до вибору – стати у майбутньому спеціалістом з міжнародних відносин. У 1972 році він отримав атестат зрілості і золоту медаль за відмінне навчання та вирішив вступати на факультет міжнародних відносин Київського університету ім. Т. Шевченка. Але на перешкоді юнацькій мрії став об’єктивний чинник – документи від абітурієнтів, які у школі вивчали німецьку мову – не приймали. Згодом виник намір вступити на філософський факультет, однак врешті-решт Сергій здав документи на історичний факультет Ужгородського державного університету, але не пройшов за конкурсом.
          Протягом наступного року Сергій працював робітником складських приміщень у колгоспі «Верховина» (с. Загаття) а вже в 1973 році мрія про навчання у вищій школі стала реальністю. Навчання давалося студенту легко, а ще він відчув нахил до наукової роботи та вирізнявся неабиякою активністю у громадських справах. Про здобутки Устича-студента свідчить і той факт, що уже наприкінці першого курсу він став стипендіатом імені Карла Маркса а більшість коштів зі 100-карбованцевої стипендії Сергій витрачав на купівлю книг, передусім з історії та філософії. А ще самотужки вивчав англійську мову. Уже в студентські роки у Сергія викристалізувалося наукове зацікавлення – він вирішив займатися міждисциплінарними дослідженнями.

          У жовтні 1978 року Сергій – випускник історичного факультету отримав цільове направлення та був зарахований в аспірантуру Львівського університету імені Івана Франка. Там, він досліджував методологічні питання теми «Техніко-економічні фактори детермінації політичної боротьби робітничого класу розвинених капіталістичних країн в умовах НТР». У дисертаційній роботі та низці публікацій молодий вчений глибоко розкрив питання: аналізу та концепцій техніко-економічної обумовленості політичного процесу в капіталістичному суспільстві, методологію дослідження техніко-економічної детермінації політичної боротьби робітничого класу розвинених капіталістичних країн, проблеми матеріально-виробничої детермінації політичного процесу при капіталізмі, суб’єктивний чинник соціальної революції в умовах НТР тощо. Логічним наслідком дослідницьких пошуків у цьому напрямку став успішний захист у травні 1982 року кандидатської дисертації. Таким чином, Сергій Устич став одним з наймолодших кандидатів філософських наук в тодішньому Радянському Союзі. 
          Свої знання, вже як педагог, Сергій Іванович передавав студентам до яких ставився з повагою, заохочував до активності, жаги до знань, пізнання невідомого. Як педагог, який пропрацював з 1981 по 1991 роки в Ужгородському університеті, на посадах викладача та доцента, він із задоволенням відповідав на запитання вихованців а заняття завжди проходили динамічно, студенти вчилися абстрактно мислити, знаходити закономірності того чи іншого історичного явища чи процесу.

          Помітною сторінкою життєпису Сергія Івановича було його перебування на державній службі. Зокрема він працював заступником голови і головою облвиконкому, головою Закарпатської обласної ради (1990-1994) та головою Закарпатської державної адміністрації (1995-1999) а також обирався народним депутатом України (1994-1996). При цьому, Сергій Іванович був єдиним із очільників краю, кого 26 червня 1994 року всі закарпатці (33,2%) голосами проти 19,7% (за Віктора Бедя) обрали головою Закарпатської обласної ради народних депутатів.
          Саме на цих посадах якнайповніше проявилося його життєве кредо: невтомно трудитись на благо рідного краю. Багато зусиль Сергій Іванович доклав для того, щоб залучити в наш край іноземні інвестиції. Для цього було пророблено велику роботу з метою перетворення області у вільну (згодом – спеціальну) економічну зону. У березні 1996 року було засновано ЗАТ «Автопорт-Чоп» а наприкінці того ж року було відкрито перший в Україні вантажний автотермінал «Експорт». Це дозволило суттєво зменшити черги каміонів перед кордоном. У вересні 1997 року там же було введено автотермінал «Імпорт», що кардинально покращило сервіс на П’ятому міжнародному (Критському) транспортному коридорі. До заслуг Сергія Івановича варто віднести й організацію реконструкції у 1997 році мосту через Тису, відкритого за участі президента України Л. Кучми та Угорщини А. Гьонца.
          Така активна діяльність в краї була помічена у Києві а вже 9 грудня 1998 році було підписано Укази Президента України «Про спеціальну економічну зону Закарпаття» та «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності в Закарпатській області». Це дозволило Закарпаттю стати в один ряд з іншими промисловими регіонами України та сприяло розвитку економіки краю, де почали діяти економічна зона (ВЕЗ) та територія пріоритетного розвитку (ТПР), зі спеціальним правовим режимом економічної діяльності.

          У 1999-2005 роки Сергій Іванович перебував на дипломатичній службі, спочатку в ранзі Надзвичайного та Повноважного Послом України в Чеській Республіці, а згодом – у Словацькій Республіці, де гідно репрезентував свою державу на європейських теренах. Він разом з командою дбав про піднесення авторитету України, сприяв розвитку українсько-чеських і українсько-словацьких відносин у різних сферах життя (економіка, екологія, туризм, культура, спорт тощо). Завдяки ефективній роботі Посольства України в Чехії були налагоджені тісні і довірливі контакти з керівництвом країни перебування (насамперед з Президентом Вацлавом Гавелом та главою уряду Мілошем Земаном), в тому числі, і на особистому рівні. А ще, зокрема, вдалося, попри активні спроби впливових зовнішніх сил під надуманим приводом продажу «Кольчуг», не допустити зриву участі чи бойкоту України в історичному Празькому саміті НАТО в 2002 році. Радикальним чином було змінено консульське обслуговування громадян та захист інтересів українців а також досягнуто розуміння і підтримка МЗС Чехії, що дозволило орендувати віллу поряд із Посольством (колишню резиденцію Посла Швейцарії) із чудовими умовами для роботи дипломатів та прийому громадян.
          Завдяки активному та плідному співробітництву дипломатів Посольства з підприємницькими колами Чехії, зокрема, з Торгово-Промисловою Палатою, за період з 1999 по 2004 роки, обсяг товарообміну між Україною та Чеською республікою зріс в декілька разів. Посол України безпосередньо сприяв реалізації інвестиційних проектів, зокрема, будівництву в Закарпатті автомобільним концерном «Шкода» – відомого нині заводу «Єврокар». В Празі, саме Посольством України в Чехії, в листопаді 2002 року був організований Українсько-чеський форум на якому були презентовані інвестиційні можливості ВЕЗ «Закарпаття».

          Після завершення дипломатичної роботи у червні 2004 року, Сергій Іванович повернувся на батьківщину. Тоді ж, в 2005 році, він з колегами-однодумцями створив Інститут транскордонного співробітництва (м. Ужгород). Саме цей інститут став провідним закладом краю, який відзначився низкою заходів міжнародного масштабу та який успішно діяв в рамках транскордонних досліджень з проведенням міжнародних науково-практичних конференцій, які було організовано в Ужгороді та в містах сусідніх країн Європейського Союзу.
          При цьому, ціла низка робіт та наукових досліджень, в тому числі й представників від Закарпатської області, в тому числі й самого Сергія Устича – були презентовані на таких заходах. Так, у жовтні 2010 року, в Ужгороді та словацькому місті Кошіце, відбулась Міжнародна науково-практична конференція «Європейський форум з транскордонного співробітництва для розширеної Європи». У квітні 2011 року, в с. Нижнє Солотвино, Ужгородського району, відбулась Міжнародна науково-практична конференція «Ефективність транскордонного співробітництва через міжнародний моніторинг та координацію діяльності національних суб’єктів». У січні 2013 року, в місті Ужгороді, відбулась Міжнародна науково-практична конференція «Методологія та інструментарій соціологічного аналізу транскордонного співробітництва». У вересні 2014 року, в угорському місті Ніредьхаза, відбулась Міжнародна науково-практична конференція «Система соціологічного забезпечення транскордонного співробітництва». У березні 2017 року, в словацькому містечку Стара-Лєсна, відбулась Міжнародна науково-практична конференція «Інноваційне забезпечення сучасного транскордонного співробітництва Словаччини і України».
          Вищенаведені наукові форуми суттєво підвищили рейтинг не тільки Закарпатської області але й всієї країни, особливо в питаннях транскордонного співробітництва.

          Отже, після повернення додому, Сергій Іванович не тільки продовжив наукові дослідження та зацікавився методологією й методами соціологічних досліджень але й повернувся до викладацької роботи у рідному вузі, поєднуючи її з міжнародною діяльністю. В останні роки життя він працював професором, завідувачем кафедри міжнародних студій та суспільних комунікацій факультету історії та міжнародних відносин ДВНЗ «УжНУ». Саме в той час, у своїх чисельних, понад сотню – публікаціях, комплексно дослідив такі наукові проблеми, як інноваційні методи управління системою транскордонного співробітництва, сутність сучасних транскордонних процесів та їхнє категоріальне відображення, соціологічні парадигми транскордонних процесів, генеалогія системної методології дослідження суспільства, аплікація системної методології в соціологічній та статистичній рефлексії сучасних транскордонних процесів, система індексації та моніторингу транскордонного співробітництва на новому Східному кордоні Європейського Союзу та інші.
          Вищевказані теми досліджень лягли в основу захищеної докторської дисертації, яка відбулась 24 лютого 2015 року на засіданні спеціалізованої вченої ради Інституту соціології НАН України. Відомо, що офіційні опоненти, члени спецради і наукова громадськість дали високу наукову оцінку вищеназваному дослідженню а Сергій Іванович Устич став першим на Закарпатті доктором соціологічних наук. При цьому, його наукові праці пройшли апробацію на солідних наукових форумах, у тому числі й міжнародних. Вони публікувалися не тільки в Україні, але й в інших державах – США, Китаї, Бразилії, Німеччині, Росії, Польщі, Чехії, Словаччині, Угорщині та виходили українською, англійською, російською, словацькою, чеською, угорською, румунською мовами в авторитетних виданнях.

          Сергій Іванович – був чудовим сім’янином, який разом з дружиною Світланою Василівною, яка є кандидатом економічних наук, професором кафедри економічної теорії Ужгородського національного університету – дали путівку у життя двом синам. Так, старший син Олександр працює адвокатом у Лондоні, друкується у провідних британських правничих часописах, є співавтором популярного у Великій Британії видання з трудового законодавства. Молодший син Сергій закінчив Ужгородський національний університет.

          Життєвий шлях Устича Сергія Івановича закінчився 7 лютого 2020 року. Прощання з ним відбулось в Ужгородському Хрестовоздвиженському греко-католицькому кафедральному соборі 10 лютого того ж року.

          Сергій Устич є автором та співавтором низки робіт та публікацій, зокрема, монографій:
– «Системне дослідження суспільства» (Львів, 1992),
– «Раціональне системне використання мінеральних вод Закарпаття» (Ужгород, 1998),
– «Прикордонне співробітництво Закарпатської області із суміжними територіями сусідніх держав (1945–1990)» (Ужгород, 2003),
– «Кордон, війна та мир в долі сучасного світу: тріада життя чи колапсу?» (Ужгород, 2010),
– «Система індексації та моніторингу транскордонного співробітництва на новому східному кордоні Європейського Союзу» (Геополітика України: історія і сучасність: зб. наук. праць., м. Ужгород, 2011),
– «Інноваційні методи управління системою транскордонного співробітництва» (м. Стара Лесна, Словацька Республіка, 2012),
– «Оптимізація системи транскордонного співробітництва: концепція та її пілотна імплементація (на пр. сусідніх регіонів Угорщини, Словаччини, Румунії та України)» (Ужгород, 2012),
– «Посібник із індексації та моніторингу транскордонного співробітництва» (Ужгород, 2012),
– «Сутність сучасних транскордонних процесів та їхнє категоріальне відображення» (Український соціологічний журнал, 2013),
– «Інструменти оптимізації системи транскордонного співробітництва» (Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 2013),
– «20 років тому вперше відбулися прямі вибори керівників Закарпаття» (Закарпаття, 2014),
– «Методологія системного дослідження транскордонних процесів та її соціальна імплементація» (Ужгород, 2014),
– Systems theory of borders and transborder processes (Scholars’ Press, 2015),
– «Слово про метра Гранчака» (Ужгород, 2017).

          Пам’ять про людину, справжнього державника, розумного політика, відомого вченого, гарного дипломата, патріота краю та справжнього сім’янина – Сергія Івановича Устича надовго залишиться у пам’яті закарпатців та в серцях рідних, близьких друзів та колег.  

          Підготував
          Ю.Ключівський,
          Прага, червень 2025 рік