Юрій Васильович Ключівський,
керівник Інформаційно-аналітичної служби Європейсько-Східний діалог,
Прага, Чеська Республіка
 

Замки, палаци та фортеці в Чеській Республіці
історія, законодавство, статус, категоризація, опіка-захист, фінансування

          Ключові слова: Чеська Республіка, замки, палаци, фортеці

          Історичні та культурні пам’ятки, якими однозначно є замки, палаци і фортеці, мають значення та відіграють неабияку роль не тільки в історичній ретроспективі але й в сучасній, туристичній сфері. Однак, стан замків, палаців та фортець а також їх руїн як й інших історико-архітектурних та культурно-цінних пам’яток, має неабияке значення, в першу чергу, з точки зору: законодавчого захисту та опіки, утримання, адміністрування та фінансування, не кажучи вже про визначення власника, статусу та категоризації.
          Розглянути ж запропоновану тему доцільно з короткого аналізу: законодавства, визначення статусу пам’яток, їх обліку, охорони пам’яток та інших питань стану культурної спадщини в Україні. Так, історико-культурне надбання в країні перебуває під охороною держави, на підставі Закону України “Про охорону культурної спадщини”, від 8.6.2000 року, який і регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони національної культурної спадщини, з метою: її збереження, використання, захисту, фінансування і так далі в інтересах інтересах нинішнього і прийдешніх поколінь [1].
          При цьому, Міністерство культури й інформаційної політики України мало б забезпечувати формування та реалізацію державної політики у сферах охорони культурної спадщини, музейної справи, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей, відновлення та збереження національної пам’яті. Так, до культурної спадщини віднесено й нерухому її частину, яка викладена у Державному реєстрі нерухомих пам’яток України, що поділяється на Реєстр пам’яток місцевого значення та Реєстр пам’яток національного значення, які й розміщено на міністерському сайті [2].
          За даними Міністерства культури та інформаційної політики України, до повномасштабної війни (станом на початок 2021 року) у країні нараховувались близько 150 замків та палаців, які більш-менш збереглись. При цьому, більшість середньовічних замків і фортець України або їх руїн та залишків зосереджені на території Карпато-Подільського регіону. Всього таких пам’яток у регіоні налічується 87 а стан багатьох з них – критичний [3]. Однак, за іншими даними, з понад 5000 пам’яток фортифікації, які колись були на території сучасної України, до нашого часу збереглося 116 твердинь або лише їх руїн [4]. Як видається, точну кількість замків та палаців а також їх руїн та фортець, в Україні не знає ніхто. Більше того, в Україні відсутня й офіційна градація нерухомої, культурної спадщини за видами та призначенням, якщо не брати до уваги запропоновану доктором історичних наук Орестом Мацюком, його класифікацію оборонних споруд України, яка вирізняє такі об’єкти, як: давньоруські укріплені городи, міста-фортеці, замки, оборонні монастирі, церкви, костели та синагоги, військові укріплення, сторожові вежі та оборонні дзвіниці [5].
          Однак, не дивлячись на це, “зберегти і захистити культурну спадщину України, підвищити інтерес громадськості до її культурного надбання, а також досягти баланс між історико-культурним середовищем і новими архітектурними втіленнями” [6], взяв собі за мету Український державний інститут культурної спадщини (УДІКС), який належить до сфери управління вже згадуваного Міністерства. Чи не останньою інституцією, до якої можна апелювати у питаннях поінформованості щодо замків та палаців варто віднести й Українське товариство охорони пам’яток історії та культури, яке діє під лозунгом: “Врятуємо спадщину – врятуємо Україну”. Це товариство, на власному веб-ресурсі переймається 140 000 пам’яток, реалізовує 12 програмам і має по Україні 24 відділення та декларує наміри своєї діяльності, як: “Виявлення, вивчення та збереження пам’яток історії України та культурного надбання українського народу”[7]. 
          Не дивлячись на вище перераховане в країні, за 32 роки незалежності й дотепер – немає офіційно затвердженого реєстру архітектурних пам’яток, через що держава сама не знає, що вона власне зі споруд – охороняє та захищає. При цьому, ведення Державного реєстру нерухомих пам’яток України входило до повноважень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, а саме – Державної служби з питань національної культурної спадщини, яка була ліквідована в 2011 році. Через це, як і в радянські часи багато із замків та палаців, які мали ще відтоді дивне пристосування: рибні господарства, психлікарні, тубдиспансери, училища, дитячі притулки тощо, так і нині – залишаються у занедбано-залишковому стані, коли спритники й надалі розбирають перші на фундаменти та мури для власних осель, про що постійно пишуть ЗМІ [8].
          І це не дивлячись на те, що Україна приєдналась та є учасником низки конвенцій, зокрема: Конвенції ООН про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини, яку Україна ратифікувала 4 жовтня 1988 року [9]; Європейської ландшафтної конвенції, яка була ратифікована 7 вересня 2005 року [10]; Європейської конвенції про охорону археологічної спадщини (переглянута), яка була ратифікована 10 грудня 2003 року [11] та Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи, яка була ратифікована 20 вересня 2006 року [12] – до спадщини ЮНЕСКО з поміж замків та палаців, можна віднести тільки Високий замок і Підзамче (Середмістя) у Львові в 1998році та Резиденцію митрополитів Буковини та Далмації в Чернівцях, в 2011 році [13].

*     *      *

          На відміну від українських реалій, стосовно об’єктів історико-культурної спадщини, то замки, палаци, фортеці та їх залишки-руїни – є особливою та однією з найважливіших частин спадщини Чеської Республіки. Незважаючи на всі перипетії, більшість із них зберегли у своїх інтер’єрах оригінальне історичне оздоблення – від мистецьких колекцій до предметів побуту.
          Для вірного розуміння значень, які використовують чехи, варто знати, що термін hrad (“ґрад”) в Чеській Республіці означає саме замок а от слово zámek (“замок”) – означає палац. Якщо спростити, то все що “камінь і на горі”, буде градом (тобто – замком) а все що “гарно і в саду” буде замком (тобто – палацом), як про це пишуть самі чеські професіонали. Адже ґради і замки, будувались як дворянські резиденції, хоч і в різні часи та для різних цілей. Так, ґради будували в XII-XVI століттях як укріплені феодальні резиденції, з метою захисту від зовнішніх посягань та з головною метою – безпеки, що й було їх відмінною рисою, як-то: укріплений насипний вал та фронтальна кам’яна стіна. Дворяни ж, аж до початку Першої світової війни, будували замки (нерідко й перебудовували з градів) як представницькі резиденції, які вже не мали фортифікаційних систем. При цьому, акцент робився на оздобленні, на внутрішньому убранстві й на впорядкуванні території навколо замку – палацу [14]. 
          Інтерес до відвідування історичних пам’яток можна простежити як в ранній історії Європи так й в Богемії, як тоді називались чеські землі. Багато будівель замків, градів та палаців і раніше були доступні вузькому колу людей, переважно з метою – презентувати їм, насамперед, приватні колекції. Починаючи з XVI століття, окремі приватні колекції зібраних книг, керувались заповітами їх колишніх власників та ставали загальнодоступними для широкого загалу, що активізувало колекціонерську діяльність, яка з репрезентаційної ролі переростала у науковий інтерес й дослідження, особливо у 18 столітті. Саме в цей час й виникають європейські галереї, які ставали доступними широкому загалу [15].
          На рубежі XIX-XX століть ряд чеських замків та палаців набули структурних змін й знову стали доступними. Після Першої світової війни та з виникненням, 28 жовтня 2018 року, першої Чехословацької Республіки, кількість таких пам’яток зросла, хоча умови власності, внаслідок новоприйнятих законів та інших заходів – змінились. Так, у грудні 1918 року, дворянство, ордени та титули – були скасовані Актом 61/1918 [16]. Через рік була прийнята перша земельна реформа, Законом 215/1919, формулювання якого містило принцип, згідно з яким спеціальний закон розглядатиме майно членів колишньої королівської родини Габсбургів-Лотарингії [17]. Це сталося трохи пізніше, в 1921 році за рішенням Парламентської асамблеї. Після земельної реформи, в 1924 році Законом 179/1924, так званий фідеікоміс або траст – було скасовано [18]. Тобто, за кілька післявоєнних років у молодій країні було здійснено низку важливих перетворень, насамперед у відносинах власності, в тому числі й до маєтків: землі, замків, палаців тощо.
          В цілому, в часи Першої республіки (1918-1939), серед наявних ґрадів, замків та фортець були зареєстровані: приватні, публічні, муніципальні та державні ґради й замки. Однак, дискусії точились навколо правової природи цілої низки об’єктів (які не були приватними) та їх статусу, відносно власності, як-то: національного, державного чи муніципального. Більше того, мали місце купівлі-продажі ґрадів й замків, та відповідно – зміна їх правового статусу щодо власників. Тим не менше, в 20-ті роки минулого століття було суттєво розширено коло пам’яток, доступних для приватного та публічного відвідування. Відповідно до тогочасного розпорядку та, навіть під час туристичного сезону, який встановлювався з березня-квітня по вресень-жовтень, відвідування ґрадів та замків здійснювалося переважно в представницьких приміщеннях, з врахуванням побажань власників, щоб не обмежувати їх через відвідувачів аж до закриття пам’ятників для відвідувачів за бажанням власника. При цьому, приділялась увага щодо дотримання кліматичних змін в інтер’єрах ґрадів та замків, особливо під час непогоди. Через це більшість об’єктів, мали обмежений доступ, наприклад, під час “постійно холодної, дощової та несприятливої” погоди.
          В роки Другої світової війни багато ґрадів та замків, як й фортець було закрито а ціла їх низка використовувалися для потреб Третього Рейху. При цьому, предмети мистецтва та колекції з чеських замків й палаців були у великій небезпеці а деякі з тих що зникли так й не повернуті до сьогодні. Вже після закінчення війни, велика кількість раніше приватних ґрадів та замків, на підставі указів про конфіскацію тодішнього Президента Республіки Едварда Бенеша перейшла у власність Чехословацької Республіки. Так, Декрет №12 (від 21 червня 1945 року) “Про конфіскацію та прискорений розподіл сільськогосподарського майна німців, угорців, а також зрадників і ворогів чеського і словацького народу”, передбачав передачу у державну власність 496 ґрадів та замків, включаючи все їх майно, культурні цінності та внутрішнє, побутове начиння. Крім того, з набранням чинності декрету, без компенсації для цілей земельної реформи було конфісковано сільськогосподарське майно (сільськогосподарські та лісові землі, будівлі та обладнання). Причому, крім ґрадів та замків конфісковувались і їх розвалини та фортеці а також й рухомі пам’ятки як-то: архіви, бібліотеки, усілякі колекції та рухомі фонди ґрадів та замків [19].
             Все конфісковане майно спочатку мало перебувати в управлінні Національного земельного фонду з наступною передачею його національним адміністраторам, які повинні були провести інвентаризацію або переглянути старі описи, захистити цінні предмети, належним чином опечатати та зберігати їх. Пізніше, було запропоновано заснувати комісію, члени якої складали б реєстрові списки всіх цінних речей, проводили б їх класифікацію, а також огляд рухомих фондів і здійснювали відбір найбільш цінних речей, що згодом і було здійснено Національною культурною комісією. Ключовим історичним моментом, відносно доступних ґрадів та замків стало прийняття Закону № 137/1946 “Про національно-культурні комісії з управління державними культурними цінностями”. Національна комісія з питань культури, яка була створена, відповідала за професійне управління та піклування, з метою – належного використання нерухомого та рухомого майна конфіскованих ґрадів, замків та фортець. Експерти оглянули їх один за одним і відібрали з них перші 47 об’єктів, які мали оцінити за їх історичною, художньою і архітектурною цінністю, з метою зробити їх з часом доступними для відвідувачів, як це мало місце до війни [20].
          В 1947 році набули чинності ще два нових закони, які безпосередньо торкнулися території ґрадів та замків. Мова про Закон 142/1947 “Про перегляд першої земельної реформи (наприклад, Чеський Штернберк, Частовіце, будівлі з власності Лобковичів, власності Кінських і Коловратів тощо)” й Закону 143/1947, який конкретно стосувався передачі великої власності Глубоцької гілки Шварценбергів (ґрадів і замків Глубока, Чеський Крумлов, Тршебонь та Забір). Процес експропріації був завершений у 1948 році Законом 46/1948 “Про нову земельну реформу”. При цьому, Національна комісія з питань культури також контролювала комплекс ґрадів та замків і готувала наступний етап відбору об’єктів для надання їх у користування. Проте з 1 січня 1952 року її діяльність було припинено, а з часом комісію було – ліквідовано. Натомість, для управління доступними ґрадами й замками, комісію на короткий час замінив відділ, який було інтегровано до Міністерства освіти, науки та просвіти, а з 1953 року – почало діяти новостворене Державне управління пам’яток [21].
          Треба мати на увазі, що саме у цей період в Чеській Республіці мав місце комуністичний авторитаризм, який запровадив у країні соціалістичний лад від якого потерпали, насамперед, приватники, яких масово позбавляли власності, в тому числі й на родинні замки та палаци. Вже з 1948 року, ціла низка ґрадів та замків були конфісковані, передані чи викуплені, наприклад, й від товариств, асоціацій та кооперативів чи від Клубу чеських туристів. Однак, було й навпаки, коли в 1953 році Товариство охорони художніх, історичних і природних пам’яток, наприклад, у Гораждовіце передало замок Рабі як державне культурне надбання, а через рік замок Кунетицька Гора було передано Товариству музеїв міста Пардубіце. А вже у 1951 році було зареєстровано 97 доступних державних ґрадів та замків, в 1952 році їх було вже 110, які відвідало понад 1,5 мільйона візитерів а в 1953 році кількість таких об’єктів зросла до 131 [22].
          Подальша реалізація державної політики Чеської Республіки по у сфері охорони культурної спадщини отримала продовження в Законі 22/1958 “Про культурні пам’ятки”, яким скасовувались попередні акти та який став основою для низки заходів з децентралізації, включаючи управління історичними будівлями. Останнім, створено Державний інститут охорони пам’яток, з професійно-методичною функцією. З часом, при регіональних національних комісіях створювалися професійні організації – обласні центри охорони державних пам’яток (та охорони природи), яким у більшості випадків також доручалося й управління доступними ґрадами й замками. Крім цього, однак, існували адміністрації об’єктів при національних комітетах нижчого, регіонального рівня або музеї. Таким чином доступні ґради та замки сприймались як найважливіші пам’ятки країни а вже згадуваний закон відповідав сучасним потребам з державної охорони пам’яток. Саме після його публікації розвиток державної опіки над спадщиною зазнав суттєвих якісних та організаційних змін, причому основні зміни відбулися насамперед у сфері організації державного управління у зв’язку з новими законами про національні комітети та адміністративні процедури [23].
          Наступним кроком в питаннях охорони культурної спадщини прийнято вважати правове положення, яке набуло чинності з 1 січня 1988 року на підставі Закону 20/1987 “Про державну опіку над пам’ятками”, який вніс деякі фундаментальні зміни в поточне розуміння правової охорони пам’яток культури. Норми закону визначили, які об’єкти культурної цінності належать до сфери державної опіки як пам’ятки культури та оголошуються такими Міністерством культури. Крім того, законодавець визначив, що пам’ятки культури вносяться централізовано до Центрального списку пам’яток культури, встановив інспекцію пам’яток силами Міністерства культури, яке здійснює нагляд за дотриманням Закону а також адміністрування санкцій, які накладались за порушення положень цього Закону. Останній діє і понині [24]. 
          Система діяльності регіональних центрів державної охорони пам’яток і природи практично зберігалася аж до 1989 року, тобто до революційних подій, відомих як Празька весна. Починаючи ж з 1990 року набуло чинності декілька законів про реституцію, які знову змінили ситуацію, позаяк вплинули на кількість історичних будівель, що надійшли у користування. Після листопада 1989 року нащадки колишньої шляхти подали близько двох сотень заяв про повернення ґрадів, замків, палаців, лісів та іншого майна, конфіскованого в них після комуністичного перевороту 1948 року. Більше чотирьох десятків ґрадів та замків було повернуто власниками та їх нащадкам, в тому числі й через суперечки та суди, які затягнулися на чверть століття [25]. Й, по сьогодні, окремі, не вирішені суперечки, розглядаються в судах Європи.
          Так чи інакше процес реституції (повернення конфіскованого майна) дозволив повернути колишнім власникам дуже важливі історичні об’єкти, а також майно ґрадів та замків, включаючи й предмети меблів. Одні власники залишали ґради, замки та палаци доступними для громадськості, продовжуючи таким чином історичні традиції, інші закривали їх і навіть розпродували. Вони стали власниками доступних ґрадів та замків на підставі Закону 172/1991 “Про передачу певних речей із власності Чеської Республіки у власність муніципалітетів” [26]. При цьому, власниками ґрадів та замків ставали й міста та муніципалітети, одні з яких продали свою власність, інші намагаються зберегти та утримувати ґради та замки, як й території навколо них. Це залежало, наприклад, від рівня культурної обізнаності та складу місцевих рад й від місцевих інтересів і вподобань а також мало вплив на рівень презентації того чи іншого ґраду, замку чи палацу.
           В цілому, серед низки так званих законів про реституцію, які дозволяли людям повернути певне майно, яке було відібрано в них після лютого 1948 року, варто виділити Закон 87/1991 “Про позасудову реабілітацію”, за яким було визначено період для повернення конфіскованого майна, між 25 лютого 1948 року й 1 січня 1990 року. А вже станом на 2020 рік Держземслужба розглядала майже 220 тисяч справ про реституцію, з яких близько 90 тисяч було задоволено. При цьому, претензії, що виникли за неповернуту землю, обчислювалися в 8,3 мільярда чеських крон [27]. Така кількість справ стосувалась, наприклад, нерухомості, яка була втрачена її власниками через еміграцію, в тому числі й в результаті експропріації без компенсації, а також – націоналізації з порушенням норм того часу або згідно з договорами купівлі-продажу чи дарування, укладеними за явно невигідними умовами. При цьому, повернення майна ускладнювалося й співвітчизниками, які вимагали щоб, наприклад, колишній власник чи його правонаступник були громадянами та постійно проживали в Чехії. В 1994 році останню умову скасував Конституційний суд за скаргою групи депутатів. Однак норму, згідно з якою діяла умова чеського громадянства, залишалась.
          В останні роки, в процесі доступності до пам’яток, з’явилася низка нових власників – не реститутів, які стали власниками ґрадів, замків та палаців шляхом їх купівлі. Вони разом із реституторами беруть участь у діяльності Асоціації приватних власників пам’яток [28] та намагаються зробити пам’ятки доступними. Рівень презентації зазвичай залежить від співпраці з професійними інституціями музеїв, галерей або з місцевими структурами Національного інституту пам’яток (NPÚ). Останній є найбільшою організацією Міністерства культури Чеської Республіки та продовжує діяльність низки інституцій, які мали подібні місії та завдання в минулому. При цьому, наприклад, прийняття рішень у сфері охорони пам’яток у Чехії, який відбувається у два етапи, не обходиться без NPÚ. Так, перший рівень представляє оцінку Національного інституту пам’яток – професійних охоронців та видає письмові експертні висновки як підставу для виконавчих органів державної адміністрації, хоч і не має повноважень приймати рішення. Другий етап – це оцінка письмової професійної бази NPÚ виконавчими органами державної адміністрації (Міністерством культури, регіональними органами влади, муніципалітетами та муніципалітетами з розширеними повноваженнями) і надання обов’язкового висновку з цього питання. Органи ж державного управління, на відміну від NPÚ – мають повноваження приймати рішення [29].
          Одним з останніх органів, який переймається питаннями охорони пам’яток можна вважати Управління державного представництва у майнових справах (ÚZSVM), яке було створено 1 липня 2002 року Законом № 201/2002 Зб. ÚZSVM та діє у складі Міністерства фінансів Чехії. Свою діяльність ÚZSVM здійснює на 8 територіальних та 32 відокремлених регіональних робочих місцях зі штаб-квартирою в Празі. Основними завданнями ÚZSVM є представництво інтересів держави в майнових правових переговорах, в судах, арбітражних органах, адміністративних та інших органах у справах, пов’язаних з державною власністю. ÚZSVM управляє вибраним нерухомим і рухомим майном держави та забезпечує його ефективне та економне використання, включаючи продаж а також – оптимізує розміщення державних установ на території Чеської Республіки, використовуючи Центральний реєстр адміністративних будівель країни – CRAB [30].

*     *     *

          Вищенаведене: історія, законодавство, статус, публічна доступність, опіка-захист та інші перипетії за майже 200 років, навколо чеських пам’яток, вказують на ті зусилля, які народ цієї країни докладає задля збереження безцінної спадщини, до якої по праву належать й ґради, замки та фортеці а також їх розвалини. Є очевидним, що збережені пам’ятки в Чеській Республіці: ґради та замки, представляють надзвичайну цінність європейського та світового значення та повинні й надалі бути збережені у всій своїй унікальності та цілісності а головне – залишатись доступними для широкого загалу, включаючи й туристів в тому числі й закордонних.
          Сьогодні, в Чеській Республіці нараховується біля 2 500 ґрадів, замків, палаців та фортець а також їх розвалин. Так, відповідно до Інтернет-сайту “Замки та розвалини”, його Каталог (станом на серпень 2023 року) містить 2 180, переважно ґрадів, замків і фортець на території Богемії, Моравії та Сілезії, вкупі з інформацією та фото про місце розташування, доступ, природу збережених залишків, короткий опис історії тощо. З цього переліку 922 об’єкти вважаються ґрадами (включаючи й перебудовані, неіснуючі тощо), близько в 995 випадках мова про замки (нерідко з нечіткою межею між замком і фортецею) та фортеці, які було перетворено на замки. В Каталозі також містяться близько 100 об’єктів у вигляді укріплених церков та монастирів, передові бастіони, сторожові вежі, подібні до ґрадів, польові та облогові укріплення тощо. Решта, близько 160 об’єктів є руїнами та торсами інших пам’яток, переважно сакральних. Останніми роками до каталогу також включено важливіші фортеці та інші середньовічні укріплені місця [31].
          Однак, законодавчо-нормативної класифікації чи чіткого поділу ґрадів, замків, палаців, фортець, розвалин, зниклих об’єктів, крім територіального поділу, в Чеській Республіці – нема. Хоч на вже згадуваному веб-ресурсі “Замки та розвалини”, каталогізуються окремо: ґради (70 одиниць), ґради перебудовані на замки (156), руїни ґрадів (330), ґради на скелях (46), польові залишки ґрадів (262), неіснуючі ґради (80), фортеці (532), замки, перебудовані з фортець (464), інші об’єкти (264). Крім того, розрізняють: об’єкти на межі ґраду/замку/фортеці (176), комендатури (18), укріплені церкви та монастирі (26), скельні ґради, вцілілі (86), руїни фортець (78), руїни церков (116), передові бастіони (30), облогові укріплення (15), технічні та інші пам’ятники (30).
          При цьому, держава дбає не тільки про збереження культурної спадщини але й займається охороною пам’яток, включаючи й ґради та замки, незалежно від форми власності на останні. За це, держава, відповідно до діючих норм має право першого покупця, наприклад, ґраду чи замку а також регулює переміщення цінностей через кордони Чеської Республіки. При цьому, крім обов’язків: утримувати, ремонтувати, реставрувати тощо, власники історичних та культурних пам’яток мають право, наприклад, на фахову та безкоштовну допомогу від Національного інституту пам’яток (NPÚ). Більше того, власники ґрадів, замків та палаців мають право на фінансові внески у вигляді безповоротної допомоги від держави, регіонів та муніципалітетів, які можуть покривати витрати, пов’язані з реставрацією або збереженням пам’яток культури.
          Для цього, в Чеській Республіці діє низка спеціалізованих програм, зокрема:
          1. Програми збереження архітектурної спадщини.
          2. Надзвичайної програми, для забезпечення невідкладного ремонту нерухомих пам’яток культури, зокрема для виведення аварійного стану покрівель та несучих конструкцій будівель – пам’яток культури.
          3. Програми регенерації заповідників міської спадщини та зон міської спадщини.
          4. Програми догляду за сільськими заповідниками, зонами сільської спадщини та зонами ландшафтної спадщини.
          5. Програма реставрації рухомих пам’яток культури.
          6. Програми підтримки реставрації пам’яток культури через муніципалітети з розширеними повноваженнями.
          7-8. Програм: підтримки об’єктів всесвітньої спадщини (раніше ЮНЕСКО) та Культурної діяльності у сфері охорони пам’яток.
          Так, наприклад, Програма збереження архітектурної спадщини (ґрадів, замків, палаців, монастирів, садів, церков тощо), передбачає спрямовання коштів на консервацію та реставрацію нерухомих пам’яток культури, які знаходяться поза межами заповідних територій і національних культурних зон і не є власністю Чехії. Крім вищезгаданих програм, Міністерство культури також здійснює опосередковані внески, наприклад, на підтримку реставрації пам’яток культури, якими опікується ЮНЕСКО, себто – для охорони всесвітньої культурної та природної спадщини, яка знаходиться на території Чехії. Й, насамкінець, остання фінансує Програму підтримки громадських об’єднань у сфері охорони пам’яток, що уможливлює фінансово підтримувати суспільно корисні проекти, представлені асоціаціями, або іншими суб’єктами, діяльність яких сприяє охороні фондів нерухомої та рухомої спадщини в Чеській Республіці та її найширшої популяризації [32].
          Крім вищеперерахованого, держава надає власникам та розпорядникам пам’яток культури й непряму фінансову допомогу у вигляді різних податкових пільг. Так, власників ґрадів та замків звільнено від податку на будівництво, від податку на майно а також, вони отримують спеціальні режими амортизації пам’яток культури. Так, колекції які є матеріальними цінностями – не підлягають амортизації а от амортизація на вже проведену технічну оцінку нерухомої пам’ятки культури встановлюється у розмірі 1/15 від початкової вартості такої [33].
          Чеська Республіка у своїй діяльності у сфері збереження та охорони пам’яток керується низкою міжнародних конвенцій та угод, насамперед – європейських. Мова йде, про вже згадувані: Ландшафтну конвенцію Ради Європи (ETS № 176) яка сприяє охороні, управлінню та плануванню ландшафтів а також організовує міжнародне співробітництво з ландшафтних питань [34]. Другим документом є Конвенція про охорону археологічної спадщини Європи (ETS № 143), в оригіналі – [35] а третім – Конвенція про охорону архітектурної спадщини Європи (ETS № 121) – в оригіналі [36]. Крім того, чеські інституції які переймаються охороною історичних пам’яток та природної спадщини керуються відповідною Конвенцією про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини, яка була прийнята 16 листопада 1972 року Генеральною конференцією ЮНЕСКО [37]. При цьому, за останні 20 років, до переліку світової спадщини ЮНЕСКО, в Чеській Республіці вдалось записати 16 об’єктів нерухомості, серед яких є замки та палаци [38].
          Механізм фінансування охорони та реставрації пам’яток культури в Чеській Республіці не є конкретним хоч і має, правове закріплення, у вигляді прийнятих та оприлюднених щороку, Міністерством культури – вже згадуваних вище низки програм. Крім того, законодавчо – власнику нерухомості, яка визнана культурною спадщиною гарантується матеріальна допомога, яка розуміється як компенсація за обмеження його майнових прав. Враховуючи те, що суб’єктами, які надають власнику зазначену надбавку, є територіальні одиниці: муніципалітети, регіони та держава – механізми фінансування культурних пам’яток де-факто регулюються законодавчими актами, відповідно до своїх бюджетів, а саме: Законом № 250/2000 “Про бюджетні правила територіальних бюджетів” та Законом № 218/2000 “Про бюджетні правила”, з урахуванням змін та доповнень.
          Тим не менше, утримання, догляд за пам’яткою культури, а також її фінансування, завжди лежить на її власнику: на приватній, фізичній або юридичній особі, на муніципалітеті, на регіоні або на державі. Органи державного управління фінансують об’єкти культурної спадщини, що є їх власністю, з власних бюджетів. Приватні ж власники, як правило – інвестують власні кошти у захист та відновлення своїх пам’яток, які примусово накладає на них держава. Через це, Законом про грошове відшкодування шкоди, завданої власнику пам’ятки, держава зобов’язується надавати (тільки власнику пам’ятки) й на його прохання “внесок на пов’язані з ним підвищені витрати збереження, відновлення [пам’ятки] з метою її більш ефективного соціального застосування” [39].
             У 2023 році Міністерство культури Чехії розпорядиться сумою, яка навіть з урахуванням “ковідних років” є найвищою, яку будь-коли мав Мінкульт та яка складає 18,498 мільярдів чеських крон. Це більше ніж на 21% більше у порівнянні із бюджетом на 2022 рік, який становив 15,23 мільярда чеських крон, що на 3,3 мільярда крон перевищує минулорічний показник. З цих коштів фінансуються та утримуються й замки та палаци, які є пам’ятками державного значення. Крім того, в минулому році в Чехії з’явились дев’ять нових пам’яток національної культури, серед яких замок Єзері з дендрарієм в Устецькому краї, замки: Вевержі, Моравський Крумлов та Росіце в Південноморавському краї а також замок Плумлов в Оломоуцькому краї [40].
          Відповідно ж до щорічної Програми збереження архітектурної спадщини (Міністерства культури) на 2022 рік, загальний розподіл внесків (дотацій, в чеських кронах) по 14 регіонах (з того 13 країв) Чеської Республіки, такий: Їгочеський – 26 605 000, Південно-Моравський – 15 100 000, Карловарський – 19 000 175, Кралове-Градецький – 14 450 000, Ліберецький – 11 983 000, Моравсько-Сілезький – 11 923 500, Оломоуцький – 5 900 000, Пардубіцький – 12 094 687, Плзенський – 22 486 000, місто Прага – 4 175 000, Стредочеський – 44 844 974, Устецький – 31 433 702, Височина – 8 456 000, Злінський – 5 575 000. Разом 234 027 038 чеських крон [41].
          Отже, як видно з наведеного, Чеська Республіка приділяє увагу не тільки до опіки й захисту своєї культурної спадщини але й дбає про належне фінансування пам’яток, особливо нерухомості. Це також дозволяє збільшувати перелік пам’яток Чеської Республіки, які поповнюють світову спадщину ЮНЕСКО, що в свою чергу покращує імідж країни та суттєво піднімає кількість гостей та іноземних туристів, які прагнуть відвідати такі об’єкти, хоч це вже дещо інша тема.

            Висновки:

1. Діяльність України та її інституцій у сфері законодавчо-нормативного забезпечення, обліку, визначення статусу, категоризації, адміністрування, фінансування, охорони та захисту об’єктів історико-культурної спадщини країни, включаючи замки та палаци – тотально недостатня.
2. Відсутність реституційних практик, вкупі з нефаховим, неефективним та нераціональним використанням, без врахувань реальної цінності та унікальності об’єктів історико-культурної спадщини України, призводить до непоправних, безповоротних та остаточних втрат останніх, для європейської країни, зокрема та цивілізації, взагалі.
3. З урахуванням статусу України, як кандидата на вступ до Європейського Союзу, досвід країн ЄС та конкретно – Чеської Республіки, у сфері обліку, охорони, захисту та фінансування об’єктів історико-культурної спадщини – може і має стати не стільки інформацією до роздумів, скільки спонукати країну та її інституції до конкретних дій у цьому напрямку.

 
Список використаних джерел

[1] Закону України “Про охорону культурної спадщини”. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2000. № 39, ст. 333. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1805-14#Text
[2] Міністерство культури та інформаційної політики України. Державний реєстр нерухомих пам’яток України. Реєстр пам’яток місцевого значення та Реєстр пам’яток національного значення. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://mcip.gov.ua/kulturna-spadshchyna/derzhavnyy-reiestr-nerukhomykh-pam-iatok-ukrainy/
[3] Аніпко Н. Середньовічні замки і фортеці. Рекреаційно-туристське використання /Н.П. Аніпко// Краєзнавство, географія, туризм., №20, травень 2011., стор. 15-18., [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.researchgate.net/publication/308648002_Serednovicni_zamki_i_forteci_Rekreacijno-turistske_vikoristanna
[4] Трубчанінов С.В. Країна замків і фортець. Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2007-48, с.ISBN 966-7975-78-9.
[5] М.Й. Рутинський. Замковий туризм в україні. Київ 2007., стор. 14. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://spadok.org.ua/books/Rutynskyy-M.-Y.-Zamkovyy-turyzm-v-Ukraini-book.pdf
[6] Український державний інститут культурної спадщини (УДІКС). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.spadshina.org.ua/ 
[7] Українське товариство охорони пам’яток історії та культури (УТОПІК). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://pamjatky.org.ua/
[8] Селяни проти замків. Поки немає реєстру пам’яток, палаци розбирають на туалети. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://texty.org.ua/articles/19580/Selany_proty_zamkiv_Poky_nemaje_rejestru_pamjatok-19580/
[9] Конвенція ООН про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_089#Text
[10] Європейська ландшафтна конвенція. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_154#Text
[11] Європейської конвенції про охорону археологічної спадщини (переглянута). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_150#Text
[12] Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_226#Text
[13] Список об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО в Україні. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Список_об%27єктів_Світової_спадщини_ЮНЕСКО_в_Україні
[14]. Obec Olbramice. Zámky, hrady. Co je hrad a co zámek. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.obecolbramice.cz/turista/turistika/zamky-hrady/
[15], [21] Vznik a historický vývoj souboru zpřístupněných hradů a zámků v ČR. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.veltrusy.net/historie-expozic-zamku/cs_CZ-193488.html
[16] Zákon č. 61/1918 Sb. Zákon, jímž zrušují se šlechtictví, řády a tituly. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.zakonyprolidi.cz/cs/1918-61
[17] Zákon č. 215/1919 Sb. O zabrání velkého majetku pozemkového. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.beck-online.cz/bo/chapterview-document.seam?documentId=onrf6mjzge4v6mrrguwtk
[18] Zákon č. 179/1924 Sb. O zrušení svěřenství. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.beck-online.cz/bo/chapterview-document.seam?documentId=onrf6mjzge4v6mrrguwtk
[19] 12/1945 Sb., Dekret presidenta republiky o konfiskaci a urychleném rozdělení zemědělského majetku Němců, Maďarů, jakož i zrádců a nepřátel českého a slovenského národa. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.zakonyprolidi.cz/cs/1945-12
[20] Zákon č. 137/1946 Sb.Zákon o Národních kulturních komisích pro správu státního kulturního majetku. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakony.judikaty.info/predpis/zakon-137/1946
[22] Státní památková správa (SPS). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://cs.wikipedia.org/wiki/Státní_památková_správa
23] Památková péče v ČR. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.mkcr.cz/pamatkova-pece-v-cr-cs-244
[24] Zákon č. 20/1987 Sb.Zákon České národní rady o státní památkové péči. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://data.ois.cz/files/7985-zakon-c-20-1987-sb-o-statni-pamatkove-peci.pdf2
[25] Spory o šlechtický majetek se vlečou dlouhá léta. A památky chátrají. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.idnes.cz/zpravy/domaci/slechticky-majetek-pamatky-chatraji-spory-restituce.A180710_160408_domaci_jn
[26] Zákon České národní rady ze dne 24. dubna 1991 o přechodu některých věcí z majetku České republiky do vlastnictví obcí. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.zakonyprolidi.cz/cs/1991-172
[27] Restituce v Československu po roce 1989. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://cs.wikipedia.org/wiki/Restituce_v_Československu_po_roce_1989  [28] Asociace majitelů hradů a zámků (AMHZ). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.amhz.cz/
[29] Národní památkový ústav (NPÚ). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.npu.cz/cs/
[30] Úřad pro zastupování státu ve věcech majetkových (ÚZSVM). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.uzsvm.cz/   
[31] Hrady-zriceniny – web o hradech, tvrzích, zámcích a zříceninách (nejen) v ČR. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.hrady-zriceniny.cz/hrady.htm
[32] Ministerstvo kultury České republiky. Dotační programy. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.mkcr.cz/dotacni-programy-cs-237
[33] Právní rámec ochrany kulturních památek v České republice. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.mkcr.cz/doc/cms_library/2020-05-26-brozura-vlastnika-kulturni-pamatky-898.pdf
[34] Convention Concerning the Protection of the World Cultural and Natural Heritage. The General Conference of UNESCO adopted on 16 November 1972. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://whc.unesco.org/en/conventiontext/
[35] Council of Europe Landscape Convention (ETS No. 176). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.coe.int/en/web/conventions/full-list?module=treaty-detail&treatynum=176
[36] European Convention on the Protection of the Archaeological Heritage (Revised). Valetta, 16.I.1992. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://rm.coe.int/168007bd25
[37] Convention for the Protection of the Architectural Heritage of Europe. Granada, 3.X.1985. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://rm.coe.int/168007a087
[38] České dědictví UNESCO. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.unesco-czech.cz/  
[39] Marie Кopecká. Financování ochrany kulturních památek. Masarykova univerzita Ekonomicko-správní fakulta. 2008. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://is.muni.cz/th/wwosj/dp.pdf
[40] Ministerstvo kultury v roce 2022. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.mkcr.cz/novinky-a-media-cs-4/5069cs-ministerstvo-kultury-v-roce-2022  
[41] Dotační programy Ministerstva kultury a jejich vyhodnocení. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.mkcr.cz/dotacni-programy-ministerstva-kultury-a-jejich-vyhodnoceni-cs-267