Класичний приклад знаходження «винуватих» у бідах сучасної України, саме – в особі держави та її менеджменту (читай: чиновництво), який полюбляють оприлюднювати колишні партійні працівники КПРС та люди, які ніколи не мали власної, більш-менш успішної справи, не кажучи вже про бізнес, звідки й запозичено термін – менеджмент… 
          Приклади, наведені автором, з осіб які «не научили нас тому, что процветание государства напрямую зависит от модели управления страной» – вражають, але мають мало що спільного з успіхом тієї чи іншої країни, особливо у базисі суспільства, тобто – в економіці!
          Натомість, приведений «фарш»-перелік таких особи, як: «Лао-Цзы, Конфуций, Платон, Макиавелли, Монтескье, Наполеон, Рузвельт, Черчилль, де Голль, Тэтчер, Ли Куан Ю, Гавел, Бальцерович или Колодко», це швидше – філософи й авторитетні державники ніж державні, ефективні менеджери (крім, можливо Бальцеровича)…
          З другого боку, якщо звернути увагу на ВВП найрозвиненіших країн світу, то виникають питання: 
          – а хто «піднімав», до першої економіки світу, США? Тільки Рузвельт? 
          – а хто «керував» економічним чудом в післявоєнних: Німеччині та Японії? Тільки Конрад Аденауер й Сигэру Ёсида? 
          – а хто «стоїть» за економічними досягненнями Південої Кореї? 
          Тому, є очевидним, що процвітання держави, як переконаний віце-президент асоціації «Інноваційний розвиток України», аж ніяк не залежить від… рівня й кваліфікації чиновника, навіть, якщо його обізвати менеджером! 
          Так, «мы не усовершенствовали старую систему, как это сделал Китай, тем более не выстроили новую, как это сделала Польша». Чому? Бо Україна в складі СРСР – немає чого вдосконалювати, позаяк вдосконалювати сталінські: індустріалізацію, голодомор, культурну революцію – продовжувати злочини совка. А будувати нову країну, за прикладом Польщі – ніхто в Україні: не знає, не хоче, не буде…
          Сюди ж й «бизнесмены, приходившие во власть на протяжении 26 лет, в том числе талантливые, креативные собственники и менеджеры высшего звена…», які банально взяли в долю чиновників для пограбунку країни, через приватизацію, наприклад! Навіть ті «выстроившие в непростых посткоммунистических условиях бизнес «с нуля»», коли їм запропонували посади голів ОДА (Коломойський, Тарута, Ахметов), поголовно… виявились нікчемними державними менеджерами (першого – вигнали, другий – сам пішов, а останній – відмовився від посади)! Ось таке, ДНК – виходить… 
          Якщо «опуститись» на землю, на Срібну Землю, то ситуація в краї в частині саме «державного менеджменту» – взагалі ахова. Чому? А чим можуть похизуватись місцеві «бізнесмени»? Розпродажем мукачівського летовища, мережею Барв/Сільверлендів чи цегельним заводиком? А може розпилюванням на металобрухт колишніх виробничих потужностей фабрик та заводів краю, «заготівлею» лісу, «триманням» базарів та контрабандою цигарок до країн ЄС?
          От і виходить, що реальний, цивілізований бізнес в Закарпатті здійснюють саме іноземні інвестори та компанії за їх участі, які є й найбільшими працедавцями в регіоні, яких й представляє голова Обласного об’єднання організацій роботодавців «Закарпаття» (не на громадських засадах, звісно). Ба більше, влада не тільки неспроможна організувати мінімальні умови для роботи інвесторів, але, навіть не може забезпечити достатню кількість працівників для вже діючих виробництв… 
          Й останнє. СЕЗ/ВЕЗ, індустріальні парки, як вже неодноразово писав – Закарпаттю, як й іншим регіонам України – не «світять». А от запропонована автором схема: «миссия → цели → задачи → подбор команды из профессионально подготовленных людей → алгоритм последовательности решений → детальные планы работ (чётко прописанные с учётом времени и индикаторов оценки эффективности результатов) → корректировки как следствие глобальных и локальных изменений», за 26 років так й не затребувана українським суспільством! Останнє, вкупі з політиканами-пройдисвітами – ніяк не визначиться, беручи гречку/бабло «за голос» – хто принесе більше «щастя» й «покращень» холопу: «червоний директор», пчоляр з «руками, які не брали», двічі несудимий проФФесор, закінчувач війни «за два тижні», ВОНА з косою, скотиняка чи апатрид?! 
          Насамкінець, такий приклад. На одній з міжнародних конференцій, яка проходила у Словаччині один посадовець, який представляв ТПП краю обурювався: чому зарплата словака на заводі Ядзакі, в Міхаловцях – 400 євро, а на аналогічному підприємстві Ядзакі в Ужгороді – не більше 200 євро? Тому, відповіли європейці, що у вас (в Україні): сутужно з робітниками, нижча продуктивність праці, безлад на кордонах, корупція та побарабанізм влади. Це і є «ціна», вірніше об’єктивна оцінка ситуації, за якої… «бравировать – Украина открыта для инвесторов!» нічого не дасть!

          Ю. Ключівський, 
          керівник IASEED
          січень, 2018 року

          P.S. 
          1. Стаття «Самый главный кризис Украины (статья Владимира Панова)». 
          2. Для розуміння ситуації з ВЕЗ «Закарпаття», варто ознайомитись зі статтею: «Вільні економічні зони в Україні».
          3. Й, ще стаття, відносно «індустріальних парків», а саме: «Чому індустріальні парки не панацея для Закарпаття?».
          4. Й останнє, матеріал: «Чи може Закарпаття позбутися дотаційного статусу».