Хутрова фабрика в селищі Ясіня, на Рахівщині була збудована в 1976 році з, банальною метою – зайняти працею, насамперед, жінок. Підтвердження цьому – власне і є фабрика, яка  планувалась як типове швейне виробництво. Однак, в ході візиту “потепління у відносинах” між США та СРСР, в 1973 році, коли брежнєвцям вдалось вициганити у американців якесь пристойне обладнання для легкої промисловості й було прийнято рішення, через відсутність готових виробничих площ, в аварійному режимі – приймати та монтувати обладнання для виготовлення штучного хутра, саме в столиці Гуцульщини. Вже в незалежній Україні, підприємство отримало ЄДРПОУ – 310663 і в 1995 році було перетворено у Відкрите акціонерне товариство “Хутро”, яке підлягало приватизації на підставі Постанови КМУ “Про затвердження переліку об’єктів, що підлягають обов’язковій приватизації у 1995 році” за № 343, від 15 травня 1995 року.
          Раніше, як й передбачало тодішнє законодавство, ще на державному підприємстві яке називалось тоді “Ясінянська фабрика штучного хутра”, було створено Товариство покупців які подали Заяву до Регіонального відділення Фонду Державного майна України (РВ ФДМУ) та яка була затверджена останнім 25 травня 1994 року а вже 25 травня того ж року була створена Комісія по приватизації. З Довідки перевірки щодо законності приватизації цієї фабрики, яка здійснювалась РВ ФДМУ у червні 1996 року, на вимогу тодішнього народного депутата О.Д. Климпуша, можна дізнатись, не тільки про пільговий продаж акцій для трудового колективу та керівництва, як за приватизаційні папери так й за готівку але й про результати сертифікатних аукціонів та посередників, які придбали пакети акцій для власних довірителів. Натомість, найважливішим вважаємо факти, про те, що трудовий колектив, який пізніше вкупі з директором Іванюком І.І., буде скаржитись на порушення власних прав – “не до кінця скористався наданими пільгами” а щодо Довірчого товариства “Газда-Інвест”, яке придбало 110200 акцій ВАТ “Хутро” або 25,96% від Статутного фонду останнього “…комісія по довірчому товариству “Газда-Інвест” не виявила випадків порушення…” й далі: “Скарг громадян щодо скупки приватизаційних паперів на перевірені товариства ФДМУ не отримував”.
          Однак, вищевказаній перевірці передували дві речі, це – результати 8-го сертифікатного аукціону, який відбувся 19 січня 1996 року, за яким наша компанія, спільно з київським Довірчим товариством “Градотраст” отримали контрольний пакет акцій в розмірі 56,7% від статутного фонду ВАТ “Хутро” та ігнорування нами незаконних вимог обласної прокуратури – повернути акції ВАТ “Хутра”… Фонду Держмайна. Останні, незаконні дії було “організовано” діючим на той час нардепом Климпушем О.Д., коли в Закарпатській ОДА у кабінеті першого заступника – Іванчо В.В. та за участі керівника РВ ФДМУ – Шкоби В.І. й директора ВАТ “Хутро” – Іванюка І.І., відбулась дивна нарада-тиск на нашу компанію, фактично, з метою – реприватизації майна державних підприємств. Упередженість та незаконність вищевказаних дій державних посадових осіб, підтверджує бодай той факт, що “пресувати” іншого посередника – ДТ “Градотраст” (що володів 30,8% акцій ВАТ “Хутро”), власником якого був тодішній нардеп Жердицький В.У., якому належав до того ж й Градобанк – новоекспропріатори не посміли. 
          Вищевказаним протиправним діям, передували загальні Збори акціонерів ВАТ “Хутро”, на яких було затверджено підготовлений нами Статут, за яким акціонери на зборах обирали Раду акціонерів а вже остання призначала та звільняла членів Правління, включаючи й Директора чи голову Правління. Вказана модель, яку ми запозичили із-за кордону та практикували по всіх підприємствах, в яких приймали участь – ніяк не суперечила діючому законодавству України але унеможливлювала ситуацію, яка тоді мала місце чи не по всій країні, коли обраний на загальних зборах директор – робив усе можливе, щоб не скликати більше такі, якнайдовше, що суттєво обмежувало права всіх акціонерів на противагу трудовому колективу. Отже, такого роду нововведення були  – червоною ганчіркою для таких же, “червоних” директорів. У випадку з ВАТ “Хутро”, то нами, як й на інших підприємствах краю, був ініційований фінансовий аудит, що теж, як виявилось – не порадувало діючого керівника який, маючи дійсний трудовий контракт – почав “стукати” чи не у всі двері, шукаючи “кумів” у правоохоронних органах та “захисників” серед земляків, навіть у Києві, яким і виявився Климпуш О.Д., до ганьби останнього. Каплею, що переповнила чашу терпіння – стало рішення Ради акціонерів, березень 1996 року, коли ми змінили Голову Ради акціонерів, призначили інвентаризацію та обмежили права Голови Правління, яким все ще залишався Іванюк І.І. 
          Однак, ми – не злякались: ні багаточисельних перевірок, ні погроз від місцевих органів влади, в особі тодішнього очільника Рахівського району – Даскалюка М.О., ні “високих” покровителів з Києва. А результати аудиту, який було проведено ще у квітні 1996 року та інвентаризації майна не залишали сумнівів – діючого керівника підприємства, призначеного ще РФ ФДМУ – треба міняти й бажано, якнайшвидше. Тим паче, що останній, з метою не допустити інших акціонерів та довірчі товариства до відкритого Реєстру акціонерів ВАТ “Хутро”, уклав угоду з невідомим ТОВ “Регістр”, яке навіть не володіло необхідною ліцензією для укладення “Договору про реєстраційне обслуговування”, який через Претензію до цієї компанії – було розірвано. Через це, вже в лютому 1997 року ми, листом – запропонували провести засідання Ради акціонерів в Ужгороді, позаяк її 3 члени (які представляли більше, як 86% акціонерів) з 4-х, включаючи й Фонд майна, який на той час ще володів 28% акцій – знаходились в обласному центрі. Паралельно, ми знайшли та уповноважили людей, які продовжували інвентаризацією майна товариства. Єдиною перепоною, яка не давала реагувати оперативно на ситуацію яка складалась у цьому акціонерному товаристві – була відстань.
          Тим не менше, ми діяли “на випередження”, розуміючи що без інвестицій та ефективного управління – підприємство приречено, й завершить своє існуванням з… розпродажем, спочатку товарної продукції а потім й станків на металобрухт, як це коїлось навколо. Так, ми почали пошуки потенційного інвестора, наприклад, з Чеської Республіки, які займались аналогічним виробництвом а головне – мали європейський ринок збуту та паралельно уклали Договір консорціуму з івано-франківською компанією “Яків”, представники якої почали працювати безпосередньо на виробництві, забезпечуючи безперебійну діяльність підприємства, що було надзвичайно важливим, на той час. Саме з цією метою нами й було призначено загальні збори акціонерів ВАТ “Хутро” на 10 квітня 1997 року, на які запросили всі зацікавлені сторони, включаючи й тодішнього керівника Рахівського району – Даскалюка М.О. На останніх планувалось оголосити результати інвентаризації та припинити трудові взаємини з діючим Правлінням, включаючи і його голову.
          Однак, така активність молодої команди, чомусь була не до вподоби багатьом, особливо “старій команді”, які ніяк не хотіли розлучатись зі “стабільним” минулим, яке з приходом “ліхіх 90-х” явно – завершувалось. Вже у квітні 1997 року Прокуратура Закарпатської області, яка тоді здійснювала загальний нагляд за дотриманням законодавства (що у неї в 2014 році – забрали) – явно перевищуючи власні повноваження “розродилась” Приписом про нібито “порушення закону”  яким, “З метою уникнення зайвих багатотисячних судових рішень…” нам пропонувалось “негайно передати” РВ ФДМУ 110200 акцій ВАТ “Хутро” на загальну суму 60 900 гривень. Тобто, як в старі – добрі часи, прокурори “добровільно-примусово” й по-тихому – вимагали “повернути” акції, яких у матеріальному виді ніколи не було та які вже мали власників, яких й представляло ДТ “Газда-Інвест”. Пост-радянським прокурорам, які школувались ще в СРСР де багато чого робилось за вказівкою пройдисвітів-“вождів”, спочатку “іменем революції” а пізніше “іменем народу” й на думку тоді не спадало, що ніякий фонд майна – ніколи не володів ні одним державним майном а тільки був його розпорядником, не кажучи вже про майно акціонерних товариств, яке придбавалось в обмін на приватизаційні майнові сертифікати (ПІС), якими володіли виключно громадяни України. Звичайно, що написати таке в той час було б зухвальством, однак лист до кількох адресатів одномоментно, коли всі бачили що звернення йде паралельно, кільком відомствам та/чи органам влади – мав свої переваги та вказував на нашу відкритість, щирість й законність дій.
          На таку зухвалість ми відреагували адекватно: підготували кілька звернень, починаючи з Фонду Держмайна України та до інших інституцій держави в, тому числі й до “ініціатора” Припису – Климпуша О.Д., якому надіслали телеграму, щоб народний депутат, який у Верховній Раді однією рукою голосує за приватизацію в Україні а другою – телефоном дає вказівки місцевим органам влади та правопорядку “рятувати” злодіїв-земляків від “приХватизаторів”, як тоді нами лякали на нарадах “червоних директорів” краю – “порадив”, як нам порушувати закони за які він голосував. З відповіді, яку отримали від нардепа, зрозуміли, що брати на себе відповідальність “досвідчений” політик – не захотів  й порадив звернутись до Регіонального відділення ФДМУ. Показово, що начальник останнього – Шкоба В.І. теж, бездумно взявся дублювати протизаконні “хотєлки” нардепа та прокуратури, бомбардуючи нас листами-погрозами про нереальне, швидше за все з переляку за власне місце роботи (за що пізніше, кулуарно – вибачився). Однак, ми як не було складно та непросто – вирішили діяти по-закону й не виконали ніяких, протиправних вимог, які були адресовані нам а, пізніше – нашу правоту підтвердили всі, вищі органи державної влади та управління, як-то: ФДМУ, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР), Державна податкова адміністрація України й так далі. Так, остання листом на нашу адресу повідомила, що “претензій щодо нарахованих… сум податків та платежів… не висловлено”. А Фонд Держмайна України, взагалі – категорично вказав, що: “Фонд вважає передачу до Регіонального відділення пакетів акцій приватизованих підприємств як таку, що протирічить чинному законодавству”.  Дещо нейтральним був лист-відповідь від Держкомісії з цінних паперів (ДКЦПФР). Єдиним органом, який залишився в парадигмі “захисту власного мундира” була Генеральна прокуратура України, яка продовжувала захищати “інтереси держави”, коли ніяких скарг: ні від акціонерів, ні від Фонду Держмайна, ні від Сертифікатного аукціону, ні від інших учасників процесу приватизації – по відношенню до ДТ “Газда-Інвест” не було.
          А закінчились всі вищевказані потуги “вічно вчорашніх” – нічим. Діючого на той час директора ВАТ “Хутро” ми таки зняли, однак подавати матеріали результатів аудиту та інвентаризаційної комісії в прокуратуру Рахівського району – не стали, як й до суду – не ходили. Підприємство продовжувало працювати та шукати: фахівців, сировину, запчастини, ринки збуту тощо. Правда, перипетії довкола приватизації ВАТ “Хутро” наклали свій відбиток, насамперед на чеських інвесторів – компанію FEZKO a.s., яка “охолола” до України, взагалі та на менеджмент ДТ “Газда-Інвест”, частина з якого таки пішла шукати “спокійніше” життя, подалі від приватизації по-українськи. Крім всього, навколо медійна ситуація, яка мала б супроводжувати, здавалось би справу державної ваги – роздержавлення, насправді грішила пошуком “зради” з боку учасників приватизації. При цьому, більшість засобів масової інформації – беззастережно стали на бік чиновництва та силовиків, що аж ніяк не сприяло позитивному іміджу процесів приватизації, включаючи її учасників. У випадку з ВАТ “Хутро”, приватизацію якого, як видно – “добродії” намагались контролювати на рівні силових структур та не були зацікавлені у публічному висвітленні цього процесу а також невелика кількість засобів масової інформації, яких тоді у Рахівському районі було не так багато а також нерозуміння “журналістами” процесів роздержавлення – дещо “вберегли” публічне середовище від “злочинів” з боку “приХватизаторів”. Однак, пізніше все це буде, коли в “моду” ввійдуть практики шельмування фінансових посередників та замовні матеріали, на чому писаки почали непогано заробляти. Однак це вже інша історія… 

          Станом на 20.09.2016 державна реєстрація ВАТ “Хутро” припинена у зв’язку з банкрутством, після чого за дивним збігом обставин мали місце кілька кримінальних та судових справ, стосовно розкрадання майна банкрота та його земельних ділянок біля 7,5 гектарів, які ймовірно власнить сьогоднішнє ТОВ “Хутро-Текс”, засновником якого є офшорна компанія РІКОНО ІНВЕСТМЕНТ ЛІМІТЕД зі Сполученого Королівства. Однак, це вже немає ніякого відношення: ні до акціонерного товариства, ні до акціонерів, ні тим паче до трудового колективу фабрики, за що так “вболівали” небайдужі “борцуни”, починаючи від нардепів та чиновників різних рівнів й закінчуючи “чесними та порядними” активістами Ясіня та представниками менеджменту підприємства, які чи не за кожної нагоди – “викривали” приХватизаторів, критикуючи кожен їх крок та обвинувачуючи їх у всіх смертних гріхах, які ті – навіть не встигли здійснити…

          P.S. Якось так могла б виглядати сучасна фабрика в Ясінях, як це мало місце з вже згадуваною чеською компанією FEZKO, яка сьогодні включена до складу американської міжнародної корпорації ADIENT.