Відкрите акціонерне товариство "Патент" 

          Підприємство було створене у 1975 році, як Ужгородський виробничо-видавничий комбінат “Патент”. Підприємств такого рівня у колишньому СРСР було всього 3 а щодо окремої діяльності, то ВВК “Патент” був монополістом, навіть у країнах Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), з описом патентів винаходів (корисних моделей, промислових зразків тощо) з останніх, що робилось тільки в Ужгороді. Саме з метою здійснення якісних описів винаходів та авторських свідоцтв а також їх переклад англійською та іншими мовами країн РЕВ, новозбудоване підприємство мало аж дев’ять поверхів офісних приміщень та кабінетів й, відносно, невелике друкарське господарство, що було достатньо для друкування монохромних брошур. При цьому, навіть станом на 1995 рік, головним замовником, на 55% випуску продукції ВВК “Патент” – був “Роспатент”, доля якого щороку зменшувалась, причому – в рази. Це призводило до суттєвого скорочення працівників комбінату: на момент прийняття рішення про приватизацію (26.09.1994) – було 481 чоловік, на дату проведення перших загальних зборів акціонерів (27.06.1996) – 382 чоловік а станом на 1.6.1998 року – 275 чоловік.
          З 6 квітня 1995 року, комбінат було зареєстровано Виконавчим комітетом Ужгородської міської ради – як відкрите акціонерне товариство “Патент” (Код ЄДРПОУ 05810583). Це стало можливим через Постанову КМУ від 15 травня 1995 року, за № 343 “Про затвердження переліку об’єктів, що підлягають обов’язковій приватизації у 1995 році”. Всі, необхідні процедури: створення товариства покупців, інвентаризація, корпоратизація, затвердження плану приватизації, пільговий продаж акцій, розміщення акцій на сертифікатному аукціоні, торги ними та оголошення результатів аукціону були завершені, майже за рік і вже 26 червня 1996 року – відбулись перші збори акціонерів цього товариства. Відповідно до протоколу мандатної комісії  на чергові загальні збори акціонерів ВАТ «Патент», було зареєстровано учасників із загальною кількістю у 86,24% голосів. При цьому, доля: працівників та прирівняних до них осіб (члени родин) а також – менеджменту, склала 21,3% акцій статутного фонду, які ним були викуплені за номінальною вартістю, із 29,5% які були передбачені Планом приватизації для трудового колективу.
          До самих загальних зборів акціонерів, як й було прийнято в ДТ “Газда-Інвест” – ми, після отримання результатів сертифікатного аукціону – домоглись проведення аудиту, в ході якого з’ясували низку фінансово-господарських порушень по підприємству, однак почати повну інвентаризацію останнього, через супротив тодішнього директора Шестакова О.А. – не вдалось. Через це та з урахуванням низки порушень, які “тягнули” на кримінальну справу – виникла потреба в заміні керівника підприємства. Тому, на вже згадуваних зборах, після прийняття Статуту було затверджено нову структуру та обрано 5 членів Ради акціонерів Товариства а також сформовано виконавчу Раду директорів (замість Правління), в складі 5 осіб на чолі з Генеральним директором, до складу якої Шестаков О.А. – не ввійшов. Останньому, правда – було запропоновано посаду радника Генерального директора на яку той погодився, з 1 липня 1996 року й пропрацював на ній до звільнення, 17 лютого 1997 року. При цьому, Рада акціонерів у складі 4-х чоловік: від трудового колективу ВАТ “Патент” (21,3% акцій від Статутного фонду), від Фонду держмайна (39,5%) та від 3-х посередників, довірчих товариств: “Нафтофонд” (6,5%), “Енергопроект” (6,5%) та “Газда-Інвест” (20,6%) – залишила, фактично увесь менеджмент у сформованій ними Раді директорів, з 5-ти чоловік.
          Після прийняття Статуту загальними зборами акціонерів ВАТ “Патент”, у липні 1996 року – відбулась перереєстрація Товариства в Ужгородському міськвиконкомі, в органах статистика та інших. А вже після цього, спільно з новим Гендиректором – Віктором Негре, ми відразу почали  працювати з потенційними замовникам, щоб максимально завантажити виробництво та, відповідно – покращити фінансово-економічний стан підприємства (як ми це, до речі – здійснювали по кожному підприємству, про що детально описано у статті “Проблеми акціонерні товариств: реструктуризація, організація виробництва, статус”). Так, за короткий період часу, сформована делегація ВАТ “Патент”, нанесла ділові візити до московського “Роспатенту”, українського Держпатенту та до будапештської компанії, яка заснувала й видає відомий часопис Blikk. Результати службових відряджень – були невтішними: з росіянами, що ставало логічним, справи – повністю завершувались, мізерна кількість українських винаходів – не потребували для їх опису спеціалізованого підприємства та ще й за 850 кілометрів від Києва а колишні країни “соцтабору” з 1990 року – швиденько “перебрались” в Європейське патентне відомство (ЄПВ) та Відомство з інтелектуальної власності Європейського Союзу (EUIPO). Жевріла, правда надія дещо друкувати для угорців, але парк типографії ВАТ “Патент” був нікчемним.
          Тим не менше, зміна лише одного керівника підприємства (практично, увесь старий менеджмент було залишено), вже до кінця 1996 року – дала позитивну динаміку розвитку ВАТ “Патент”. Так, цифри показували, що об’єми виробництва в натуральному виразі (в млн. аркушів/відбитків) складали: в І-му півріччі 1996 року 2.70, в ІІ-му – 3.92; випуск товарів народного споживання (в тис. грн), відповідно 77,76 та 94,54; книжково – журнальна продукція (в тис. грн) – 153,3 та 202,2; випуск продукції для “Укрпатенту” (в тис. грн) 71,2 та 112,5; продукція на експорт (крім країн СНД) в І-му півріччі – 0, в другому – 2 500 дол. США; рекламна, бланкова та листова продукція (в тис. грн) – 39,4 та 44,0; кількість видів виготовлених товарів народного споживання – 10 та 22; середньомісячна зарплата на одного працюючого (грн/місяць) – 90,0 та 103,0; скорочення чисельності (чоловік) – 21 і 22. При цьому, варто вказати темпи падіння замовлень описів винаходів для “Роспатенту”, по кількісті примірників (в тис.): в 1993 році – 8 231, в 1994 – 2 796, в 1995 – 2 643, в 1996 – 920.
          Однак, певна стабілізація фінансово-економічної ситуації підприємства а –  головне амбіції колишнього керівника а нині радника, якому була збережена заробітна плата з попередньої, директорської посади – не були до вподоби (можливо через те, що не тільки “зарплатою живе” директор). Тобто, діючий радник, він же колишній директор, який більше 13 років “керував” радянським підприємством… читаючи газети, коли звідусіль текли рікою замовлення а пошуком яких, ніхто й ніколи не переймався – став автором скарг чи не у всі інстанції та організатором бунтів серед працівників, організовуючи збори “трудового колективу” з образами на адресу обраних Загальними зборами органів ВАТ “Патент” та вимогами “повернути старого керівника”. Тому вже невдовзі, все Товариство: акціонери, посередники – довірчі товариства, регіональне відділення Фонду держмайна, менеджмент підприємства, руками цього персонажу – було, вимушено занурене у судові перипетії навколо “незаконної” приватизації ВАТ “Патент”… на кілька років, не кажучи вже про такі “дрібнички”, як чи не щотижневі перевірки, в тому числі за вказівкою прокуратури, наприклад контрольно-ревізійним управлінням (КРУ), які тоді діяли. При цьому, подавати в суди на інших посередників, із-за меж Закарпаття “борцуни”: від колишнього директора, через прокурорів та чиновників краю аж до Фонду держмайна – побоялись. Доходило до абсурду, коли РВ ФДМУ, маючи долю у 29,8%, з переляку – відмовлялось від участі у загальних зборах акціонерів ВАТ “Патент”, як це мало місце 17 квітня 1997 року.
Почалась судовіхола навколо ВАТ “Патент”, як тоді було “заведено” – з багаточисельних перевірок та “реагувань” на скарги, які здійснювали органи міської та обласної прокуратур. Однак, не знайшовши нічого кримінального у наших діях та не злякавши нас бесідами, загальнонаглядачі вирішили піти старим та перевіреним, ще у радянські часи – шляхом експропріації. Через це, вже в квітні 1997 року прокуратура краю видала Припис про усунення порушення закону щодо ВАТ “Патент” (до речі, аналогічний Припису по ВАТ “Хутро”), де нам пропонувалось: “З метою уникнення зайвих багатотисячних судових рішень… негайно передати” РВ ФДМУ 168850 акцій ВАТ “Патент” на загальну суму 32 235 гривень”. Ми не побоялись “перспективи” судів, нехай і “багатотисячних” а тим паче – не злякались прокуратури з її нікчемними “приписами”, позаяк часи совка та притаманних йому більшовицьких: націоналізації, конфіскації тощо – давно в минулому та й нічого протизаконного ми не вчиняли. Забігаючи вперед, скажу що такими діями ми здорово розлютили органи влади та управління, включаючи: прокуратуру, суди й так далі, які нас мордували довгі роки. Однак, ні одну судову справу ми не програли, нічого й нікому “не повернули” а чи не все почате нами – довели до логічного, законного кінця!

СУДИ

          Першою спробую засудити власне підприємство ВАТ “Патент” – був позов від “радника” Генерального директора – Шестакова О.А., який той подав ще у березні 1997 року, через скорочення посади радника, яку займав. Позов було направлено до Ужгородського міського суду, з проханням відновлення себе на неіснуючій посаді. Однак, Рішенням суду від 15 липня 1997 року, в позові було відмовлено, мабуть через те, що все здійснене було в рамках діючого законодавства та з дотриманням всіх норм та правил, які тоді діяли на ринку праці.
          Тоді, фігурант подав позов уже до Регіональне відділення ФДМУ, з проханням визнати приватизацію комбінату – незаконною. Суд першої інстанції, щодо “визнання недійсною приватизацію ВАТ “Патент” відбувся 5 червня 1997 року в Ужгороді, де ДТ “Газда-Інвест” виступала в якості третьої особи на боці відповідача – РВ ФДМУ. Нікчемним рішенням – була “визнана частково недійсною приватизація УВВК Патент… в частині приватизації цього підприємства Трастовою Компанією “Газда-Інвест”. Якщо опустити чисельні, фактологічні помилки цього судилища, не кажучи вже про те, що ми мусіли додатково просити “направити в нашу адресу копію рішення суду по даній справі” – то найкращим доказом нісенітниць – буде наша Касаційна скарга на адресу колегії по цивільних справах Закарпатського обласного суду, в якій ми вказали на абсурдність рішення суду першої інстанції та вимагали його відміни. Щоб бути об’єктивними, пропонуємо й “перли” від позивача, щоб неліниві могли оцінити не тільки грамотність та нерозуміння процесів роздержавлення, як таких – але й абсурдність вимог, які не мали з реальністю нічого спільного – крім бажання колишнього повернути собі директорське крісло. Ну й логічно, що Судова колегія в цивільних справах Закарпатського обласного суду 19 серпня 1997 року винесла Ухвалу, якою касаційні скарги було задоволено а Рішення суду першої інстанції – скасовано й направлено на новий розгляд в той же суд але в іншому складі.
          Паралельно, “бідний” колишній директор, маючи всебічну підтримку чи не всіх силових структур краю, які ми встигли “розсердити” їх же некомпетентністю та упередженістю – судився не тільки з РВ ФДМУ але й з Головою Ради акціонерів, яку я мав честь тоді очолювати, й з Генеральним директором ВАТ “Патент” В. Негре. Так, на відверті наклепи та погрози на свою адресу, з боку колишнього, які прозвучали публічно на вже згадуваних вище “зборах трудового колективу” – прийшлось реагувати Скаргою до суду, яку подав у квітні 1997 року. Однак, Ужгородський міський суд у діях відповідача – не побачив “складу злочину” й своєю Постановою відмовив у порушенні кримінальної справи. Тим не менше, “залишати” хамів та брехачів без вироків – це провокувати таких до подальших правопорушень. Тому, вже 15 серпня 1997 року мною була подана Позовна заява про захист честі й гідності та відшкодування моральної шкоди, яка не була відразу прийнята, з причин відсутності нібито “доказів”, які мав намір надати суду, безпосередньо як і покази свідків по справі, для чого до Ужгородського міського суду прийшлось звертатись повторно, вже 22 серпня! В кінці-кінців аж в грудні 1997 року Рішенням того ж суду відповідача було визнано винним, однак сума моральної шкоди, яку просив стягнути й направити до дитячого будинку була зменшена в 10 разів. При цьому, Касаційна скарга, з боку відповідача який таки був визнаний винним – була відкинута Закарпатським обласним судом.
          Натомість, візаві, якого консультували чи не всі захисники мундирів та мантій – теж не сидів склавши руки й підготував своєрідну “відплату”. Так, у лютому вже 1998 року до мене була подана Позовна заява “про захист честі й гідності та стягнення 5 000 грн за моральну шкоду”. Однак, недолугі обвинувачення на мою адресу та наведені ніби-то “факти”, зі ЗМІ, в статтях: В Ужгороді йшла війна (початок) або реприватизація по-закарпатськи (продовження)”, яку оприлюднила Інвестиційна газета у квітні 1997 року та передрук останньої – в обласній газеті “РІО” також у квітні того ж року а також мої, аргументовані Заперечення на позовну заяву, яку у квітні 1998 року надіслав до суду міста Ужгорода – таки стали причиною відмови у судовій перспективі, фактично – абсурду від цього позивача. А завершилась вся ця, “особиста війна”, банальними листами щодо виконання Рішення суду, яке давно вступило у законну силу: перший – на адресу Ужгородського міського суду, у травні 1999 року а другий – до Закарпатського управління юстиції, від листопада 1999 року. Правда, багаточисельні борцуни-писаки в місцевих ЗМІ такі “перемоги” – ніяк не коментували.
          Однак, повернемось до ВАТ “Патент”, судові справи по якому були на піку ганьби, як для позивачів, так і для РВ ФДМУ, посередників, акціонерів, прокуратури, судів а також засобів масової інформації “європейської країни”. Саме про це ми й інформували центральні органи влади та управління – про самоуправство на місцях, яке мало місце в частині процесі роздержавлення для чого надіслали кілька листів-звернень до Києва.
          Отже, після серпневого “повернення” обласним судом справи на новий розгляд, головний фігурант позивався вже не тільки до Фонду держмайна України але й до Голови Ради директорів ВАТ “Патент” та вимагав: визнати приватизацію – недійсною, поновити себе на посаду Голови Правління та виплатити йому заробітну плату нібито за час вимушеного прогулу. Чи не головним аргументом була “занижена вартість” майна підприємства, яке “вкрали у держави”, про що писали чи не всі ЗМІ краю, “викриваючи злодіїв” в нашій особі. З цього приводу, заслуговує на увагу Лист-роз’яснення від РВ ФДМУ на адресу суду, в якому чітко розписано нормативно-правові підстави не тільки оцінки майна ВАТ “Патент” але й законність його роздержавлення та дії тодішніх посадових осіб комбінату в ході приватизації. Тим не менше й цього разу, взявши за основу вже згадуваний Припис прокуратури щодо ДТ “Газда-Інвест” та проігнорувавши заперечення, пояснення та низку фактів, у листопаді 1997 року Ужгородський міський суд своїм Рішенням – повністю задовільнив позов. Й знову, вдруге за рік – ВАТ “Патент”, руками горе-прокурорів та некомпетентних суддів – було “реприватизовано”. При цьому – проігноровано факт: станом на 2 червня 1996 року особових рахунок ДТ “Газда-Інвест” в реєстрі власників іменних цінних паперів ВАТ “Патент” було закрито через відсутність там простих іменних акцій на що ми й звернули увагу листом до судів всіх рівнів.
          Тим не менше й тут, ми не розгубились та скликали Раду акціонерів де не тільки підтвердили повноваження Голови Ради директорів Товариства але й уповноважили на інші кроки в оголошеній нам “війні”, яку розпочала, фактично – державна машина проти нас, наших акціонерів та приватизації, взагалі. Отже, наша компанія приєдналась до Касаційної скарги і на цей, незаконний вердикт – Заявою, в якій звертали увагу на необґрунтованість та, відповідно – незаконність вердикту й просили обласний суд по цивільних справах “відмінити рішення суду першої інстанції”. Зі свого боку, через “бажання” судів за будь-яку ціну “засудити” нашу компанію, причому – хутко, ми були вимушені, листом на адресу Закарпатського обласного суду – запитувати/нагадувати, що “ні в одному з судових актів не вирішено питання  щодо судових витрат (про повернення з бюджету або віднесення на одну із сторін судових витрат), як це передбачено ст. 203 ЦПК України)”.
          Правда, в надрах “іменем України”, швидким на “справедливим” рішенням які клепались судами та їх суддями, після “визнання приватизацію недійсною” – прийшлось нагадати… вказати на докази “незаконності дій” ДТ “Газда-Інвест”, що й мусіла зробити Судова колегія у цивільних справах облсуду своєю Ухвалою в січні 1998 року. В кінці-кінців, майже через 4 місяці “роздумів” та виконуючи Рішення касаційної інстанції, яка вимагала “доказів вини” ДК “Газда-Інвест” той же, міський суд і той же суддя 13 лютого – виніс Додаткове Рішення, згідно з яким, виявилось, що “В судовому засіданні встановлено, що товариством “Газда-Інвест” придбано, всупереч закону України “Про приватизаційні папери” 168850 акцій на загальну суму 32 235 грн”. Натомість, реприватизація – яку своїми рішеннями, практично насаджували судді – ніяк не була передбачена та/чи прописана законодавчо, що давало широке поле для фантазій суддям та прокурорам, які продовжували займатись, фактично – профанацією, придумуючи нісенітниці з претензією на “законність”, розумність та логіку. Саме через це, 17 березня 1998 року, Касаційні скарги від ВАТ “Патент” та РВ ФДМУ як і наша Заява – були залишені Закарпатським обласним судом – без задоволення а листопадове Рішення міського суду – в силі. Однак, ми не впали у відчай а у Скарзі в порядку нагляду до Закарпатського обласного суду, яку підготував ВАТ “Патент” – просили накласти відповідний протест на незаконні рішення судів першої та касаційної інстанцій. Зі свого боку, РВ ФДМУ яке “дякуючи” судам, що визнавали приватизацію “незаконною” – теж шукало “правди” – інформуючи центральний, київський офіс Фонду Держмайна, відповідаючи на скарги “ображеного” та “обкраденого”, колишнього директора. Однак, й серед нас були “втрати”, коли окремі члени команди, не витримавши: тиску, принижень та пасквілів у ЗМІ – залишали корабель, відходячи від справ чи подаючи “у відставку”.
          У червні 1998 року, обласна прокуратура, “відмітилась” черговою “зарозумілістю” направивши листа до РВ ФДМУ, в я кому повідомила головний орган роздержавлення – про “перемогу” за якою належний ДТ “Газда-Інвест” пакет акцій “…звернуто на користь держави”. Тобто, держава приватизує-продає а ці, “добряки” – повертають а, заодно – щоб два рази не вставати – пропонують Фонду Держмайна “…визнати в установленому порядку недійсним рішення загальних зборів акціонерів від 27.06.1997 року та статутних документів”! Ну і яка експропріація без поплічників, в які залюбки пошився й РВ ФДМУ, який вирішив… виконувати листи прокурорів, для чого навіть подав Позов до Арбітражного суду на… підприємство – ВАТ “Патент”, яке фактично сам й “народив” у процесі приватизації а представники Фонду держмайна, які були присутні та голосували на, виходить “незаконних” зборах акціонерів таким рішенням були, банально – пошиті в дурні.
          У липні 1998 року, вже Голова Ужгородського міського суду, продовжуючи незаконну експропріацію приватної власності – пише листа незалежному реєстратору ТОВ “Вест-Трансферт” з вимогою-пропозицією “перевести” акції, які “належали трастовій компанії “Газда-Інвест”… на особовий рахунок Фонду держмайна в Закарпатській області”. Однак, як виконати, конфіскацію цінних паперів, фактично у третіх осіб, в інтересах яких і виступало ДТ “Газда-Інвест” в ході приватизації, щоб виконати вимоги суду – невідомо, через що той же реєстратор запитує про це у останнього, листом з копією для Територіального управління ДКЦПФР в Закарпатській області, відповіді на який, однак – ніколи не отримає.
          Натомість, обласна публіка, навіть не припустила думки, що ми підемо далі – до Верховного суду, до якого направили Заяву про приєднання до скарги в порядку нагляду, після того як ми вичерпали всі розумні аргументи та зробили всі правові кроки, які нам давав тогочасний закон. Отже, після нашого звернення, 25 вересня 1998 року – було винесено Протест в порядку нагляду з боку Верховного суду України а закарпатська Феміда була вимушена адекватно реагувати й, фактично – знову, а точніше – втретє повертати “справу Патенту” до суду першої інстанції. А вже 3 листопада 1998 року світ побачив чергове – третє рішення Ужгородського міського суду, фактично – по одному й тому ж питанню, який однак своїм Рішенням – “в позові… про визнання недійсною приватизацію ВАТ “Патент”… відмовив” позивачу як й не відновив його “на посаді” а також – не призначив “стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу”. Однак, Рішення яке задовільнило нашу компанію, інших посередників та акціонерів а також РВ ФДМУ ніяк не влаштовувало колишнього директора, особливо на “фоні” двох попередніх рішень, які хоч й не об’єктивно але давали “за правду” позивачу, через що останній знову подав Касаційну скаргу до суду вищої інстанції а, пізніше й Додаток до неї, що заради об’єктивності також подаємо – в оригіналі.
          Розгляд справи в касаційній інстанції відбувся вже в 1999 році а 26 лютого судова колегія з цивільних справ Закарпатського облсуду, своїм Рішенням не тільки вникла у суть справи та вірно зрозуміла процеси приватизації але й, накінець – вірно розставила акценти та прийняла адекватне рішення чим поставила, фактично – крапку у судовихолу навколо приватизації ВАТ “Патент”. Для цього, правда, було витрачено… сотні кілограмів паперу не рахуючи стреси й нерви багатьох учасників процесів, починаючи від “винуватих” та обвинувачених, через адвокатів, друкарок, поштарів і так далі аж до Верховного Суду України а також – роки судових перипетій, фактично – про ніщо. І як завжди, “червоний” директор знову кинувся з Касаційною скаргою, тепер вже до Верховного Суду. Крім 20 сторінок не рахуючи додатків про одне і те ж – останній просив “виїздне засідання суду в Ужгороді” й “повернення комбінату в державну власність”, чого однак – ніколи не сталося. Саме це й підтвердив Верховний суд України у серпні 1999 року, про засідання якого нас було повідомлено Закарпатським обласним судом, який так і не став, у справі відносно приватизації ВАТ “Патент”: неупередженим, компетентним, фаховим.
          Однак, ображені місцеві бонзи від прокуратури та судів, які мусіли “виправити” власні дурниці за вказівкою Києва – таки зробили ще одну спробу – зробити із нас злочинців, правда тепер вже по відношенню до приватизації ВАТ “Мукачівська маслосирбаза”. Так, “руками” прокурора Воловецького району було подано Позов “в інтересах держави в особі РВ ФДМУ” до ДТ “Газда-Інвест”, нібито “Про визнання недійсними угод про передачу на довірче обслуговування… ПІСів… додатку до цієї угоди, договору купівлі-продажу… та стягнення в доход держави одержаних по незаконних угодах цінних паперів”. Для цього, прокурори “забезпечили” десять громадян України, чомусь більшість – з однаковими прізвищами, яких нібито ми ошукали “скупивши” у них приватизаційні майнові сертифікати, “скориставшись їх необізнаністю”. Таким чином, прокуратура спробувала, піти шляхом судових рішень по кожному з 40 000 наших довірителів, з яких ніхто й ніколи ніякі позови до нас, добровільно – не подавав. А от організовано все це було саме в обласній глибинці, де було легше налякати місцевих жителів – дати “потрібні” покази та підмахнути потрібні “заяви”… з надією – що ми замучимось їздити по засідання судів краю.
          Підтвердженням “організації” не тільки швидких позовів але й швидкого суду може слугувати термін досудового розгляду справ, в смт Воловець, “запрошення” на який ми отримали за день до засідання, на що мусіли реагувати Клопотанням, яке до честі суду – було задоволено. Як й було обіцяно – своє Заперечення проти Позову (на прикладі Русина Ф.П.), ми підготували, фактично – по відношенню до кожного з 10-ти “ошуканих”, яких в суді – так й не побачили й… виграли суд, Рішення якого було винесено 3 червня 1999 року з формулюванням – “відмовити”.
          Це було, практично – останнє, судове рішення, відносно ДТ “Газда-Інвест” та стосовно його діяльності з роздержавлення майна державних підприємств а також – дій посадових осіб товариства, з числа яких нікого й ніколи не було засуджено, саме – “за приватизацію” а наші дії – так ніколи й ніким не були визнані незаконними. Однак, кількарічна судова тяганина так нічого й не принесла та не дала: ні її ініціатору – Шестакову О.А., ні його прибічникам-“свідкам”, ні його покровителям в прокуратурі, в судах та в ЗМІ. Всі рішення, всіх судів – по ВАТ “Патент”, включаючи й по “захисту честі та гідності” колишнього директора, останнім – були програні. Приватизацію – ніхто не відмінив, акції – нікуди й нікому – не повернули, з колишніх – нікого не відновили, за вимушені прогули – нікому й нічого не платили.
          Натомість, саме кількарічні суди та поведінка їх учасників: від позивачів, “свідків” й співчуваючих, через прокурорів і суддів аж до органів влади та управління, від Ужгорода до Києва – наглядно показали: сміливість, принциповість та повагу до закону – з одного боку боку й нікчемність, зверхність та зневагу до всіх і всього – з другого. Певний час, однак – недоброзичливці й далі патякали щось про “несправедливість”, коли частина, далека від приватизації – заздрила а писаки ще строчили нісенітниці чи не в кожній, тодішній газетці краю – справа роздержавлення в Закарпатті, за нашої участі, таки – відбулась.

          Ну й завершити тему судовихоли без “вишеньки на торті” – було б невірно, особливо по відношенню до тих, хто таки осилив вищенаведене нами. Отже, програвши кількарічні суди, фактично – на всіх рівнях колишній директор так й не заспокоївся і вже в 2000 році продовжив домагатись одного й того ж, на цей раз через нардепа… Порошенко П.О., що підтверджує лист Генеральної прокуратури України, в якому однак, після вкотре перерахованих “злочинів” посадових осіб ДТ “Газда-Інвест” – порушити кримінальні справи по відношенню до останніх – неможливо, “за відсутністю складу злочину”. Тобто, й тут – фіаско та навіть нардеп – не допоміг…

ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

         Не зупинитись на ролі ЗМІ краю, в ході “великої” приватизації – неможливо, позаяк роздержавлення, процеси якого розуміли одиниці – давався окремим писакам з великими потугами. Тому, з одного боку видання, дбаючи про тиражі – друкували всіляку дичину щодо приватизації та її дійових осіб а з другого, коли “доходило”, що перегинають у “творчості” – вибачались, наприклад, перед Фондом держмайна.
          За роки нашої діяльності, особливо стосовно приватизації ВАТ “Патент”, до роздержавлення якого, як видно з приведених нами фактів, вище – активно долучились не тільки прокурори та суди всіх рівнів але й більшість ЗМІ. Отже, учасникам приватизації на чолі з нами – вдалось “працевлаштувати”, не тільки працівників Феміди але й цілу армію писунів з їх ЗМІ які, фактично – “жили” новинами та “жареними фактами” від: РВ ФДМУ, прокуратур, судів, не кажучи вже про інтерв’ю, які брали-давались від усіх учасників процесів навколо приватизації.
          Вже з першими результатами роздержавлення – ставало ясно, що матимуть місце не тільки зміни в статусі державних підприємств, спроб активізації виробництв але й оптимізація трудових колективів, кадрові зміни тощо. При цьому, якщо раніше технологічно-виробничі питання, включаючи постачально-збутові операції вирішували профільні міністерства та відомства, то з приватизацією, фактично приватизоване підприємство… залишалось “на самоті”. Й, саме поведінку, всередині акціонерного товариства, окремих власників, менеджменту та місцевих органів влади й намагались висвітлювати, в межах своїх знань та досвіду – засоби масової інформації.
          Стосовно висвітлення приватизації ВАТ “Патенту”, то однією з перших публікацій була “Патент брали в ночі. Як Зимовий!”, яка була оприлюднена, як видно – “знавцем” історії СРСР, 1 серпня 1996 року, в газеті “Орбіта-логос”, яку тоді редагував Ільницький І.І. А вже 8 серпня, у цьому ж тижневику, той же любитель совкових писак – розродився, висмоктаним з пальця та принизливим, по відношенню до нас, “здобутком” під промовистою назвою “Три конверта для Остапа Бендера”. Й навіть через місяць після оприлюднених пасквілів, автор не став перейматися об’єктивним станом приватизації комбінату та не поцікавився точкою зору: ні РВ ФДМУ, ні ДТ “Газда-Інвест”, яких публічно обвинуватив у всіх гріхах а “видав”, вже 9 вересня – новий “перл”… щодо ймовірних хабарів за приватизовані об’єкти. Такого нахабства, вже не стерпіло навіть Регіональне відділення Фонду держмайна, замітку “Засторога “червоним” директорам”, якого було оприлюднено у цій же газетці за підписом прес-секретарки РВ ФДМУ, з публічним вибаченням, з боку головного редактора перед останнім, фактично за “журналіста”-брехача. Отже, доповнювати коментар чи не найкомпетентнішої у питаннях приватизації журналістки, на той час – не бачу сенсу.
          Інші видання – теж не бажали “пасти задніх” й також – активно взялись “досліджувати” процеси роздержавлення, розпалюючи скандали навколо останніх. Так, газета “Срібна земля”, в матеріалі “ФДМУ та “Газда-Інвест” зробили “Патенту” жест” – оприлюднила інтерв’ю, з колишнім директором, якого просто – “обдурили” а підприємство – “вкрали”. До пошуку “справедливості” підключилось й офіційне видання Закарпатської ОДА та обласної Ради – газета “Новини Закарпаття”, редакція якої, правда – обмежились фейлетоном “Викрадення “Патенту”, з претензією на “дослідження”, що побачило світ в тому ж році. Ну й не обійшлось без чергової “революції”, тему яких – давно осідлали орбітологосівці, коментуючи, на цей раз – скандальні “збори трудового колективу, за висловлювання на яких – колишнього керівника, судом було визнано винним з виплатою моральної шкоди Голові Ради акціонерів (про що йшлося у розділі “СУДИ”). Хвилі від вищевказаних “зборів” докотились й до вже згадуваних срібноземельців, які оприлюднили звернення трудящих ВАТ “Патент” у матеріалі “Фонд Держимайно”. Дещо пізніше, коли це ж видання, мабуть для боротьби за право трудящих – створило якесь Інформаційне агентство “Ініціатива”, від останнього було оприлюднено черговий, відкритий лист-скаргу – “Патент” ще один момент”.
          Окремі видання, яким “поталанило” – отримали доступ до органів прокуратури та канцелярії судів, звідки вдавалось, першими серед цеховиків – отримати найсвіжіші дані по “успішному переслідуванню” приХватизаторів з метою повернути “вкрадене державне майно”… державі. Так, ужгородська міська газетка “Ратуша” (була й така) “дізналась” від “старшого помічника прокурора” обласного центру (мабуть є ще й “молодші” помічники), про “Дуту” приватизацію “Патенту”, в ході якої, як бреханули писаки – “керівництво ТК “Газда-Інвест” погодилось віддати в доход держави пакет акцій “Патенту”. Ті ж, яким пощастило менше, навіть збирались на посиденьки до Прес-клубу ринкових реформ, з приводу “приватизаційних збочень”, видаючи у ЗМІ черговий сумнів – “Чи бути “Газді…” ґаздою на “Патенті”.
          Іншим шляхом пішли вчорашні срібноземельці, які організували власне видання “Срібна Земля – Фест” та вирішили не ставати ні на одну зі сторін конфлікту навколо ВАТ “Патент”, що й висвітлено в матеріалі “Великі маневри Олексія Шестакова”, який було опубліковано в розділі “По ділу”, 10-14 квітня 1997 року. Дещо пізніше, це ж видання оприлюднило ще один розлогий матеріал “Пастка для директора, повчальна історія для закарпатського директорату”, в якому висвітлено думки чи не всіх учасників приватизації підприємства. Саме після цієї публікації, закарпатські чиновники, як подейкували – взялись нами “лякати” недбайливих керівників державних підприємств, мовляв “прийде ґазда й вижене вас з посади – в шию “. Лякали, правда – не тільки чиновники але й ЗМІ, які теж не соромились, ніби-то цитувати прокурів із застереженнями щодо діяльності ДТ “Газда-Інвест”, причому, як показали суди – зовсім безпідставно, чим наносили нашому іміджу – непоправної шкоди. Однак, судячи й з інших, аналогічних “повідомлень” про “злочини” ДТ “Газда-Інвест”, причому від прокуратур: Перечинського району а також Виноградівщини або, якесь виданнячко Срібної землі могло щось видати на кшталт “Між іншим”  – це була явно цілеспрямована кампанія всієї обласної вертикалі “стражів закону”.
          Приватизація в краї, як й скандали навколо роздержавлення в Україні – не могли залишатись непоміченими й для наших сусідів за-кордоном. Останні ж, уважно слідкували за всіма процесами, не тільки з точки зору ймовірних інвестицій в найбільшу європейську країну але й оцінювали справжність та щирість намірів України – назавжди попрощатись із соціалістичним минулим на шляху до ринкових відносин. Так, в ряді угорських видань була оприлюднена інформація й про український ВАТ “Патент” (в фотографіях), в тому числі й розлога стаття, відносно приватизації підприємства та судово-прокурорської метушні навколо останнього, з надією на законність: “Ми з нетерпінням чекаємо майбутнього”, у виданні Kasca magazin, від 10 вересня 1997 року.
          Однак, пальму першості в написанні нісенітниць з метою дискредитувати сам процес приватизації та, максимально принизити її учасників на противагу однієї людини – “ошуканого” директора тримали місцеві ЗМІ, форпостом “правди” яких була, сьогодні вже не існуюча газетка “Орбіта-логос”. Один і той же писун цього видання, з претензією на “фаховість” у питаннях приватизації, наприклад в статті “Патент” брали вночі а “здавали” ім’ям України в суд!” – продовжував викривати лиходіїв-трастовиків, принижуючи керівника останнього, навіть його комсомольським минулим, що й нині – не є злочином а викликає тільки посмішку примітивізму “журналіста”. Останній, постійно мусолив навколо судові перипетії, даючи своїм читачам хибну інформацію, наприклад, щодо незаконності звільнення колишнього керівника підприємства. Тобто, із року в рік, практично – в прямому ефірі місцеву публіку годували “перемогами” над здоровим глуздом, коментуючи такі ж недолугі потуги прокурорів та “справедливі” судові рішення. Так, вже у лютому 1988 року тим же виданням було оприлюднено чергову “перемогу”, на тему: “Дії “Газда-Інвесту” визнані незаконними”. Навіть, газета органів влади краю “Новини Закарпаття” не втрималась й видрукувала перл “Газда… без ґаздівства?”, як “детективну історія про затяжну війну за “Патент”, яка на думку “журналіста “… закінчилась поразкою для тих хто її затіяв”, що не було правдою, позаяк “затіяв війну” проти роздержавлення саме “червоний директорат” області, яких завзято підтримували комуністичні: прокурори, суди, писаки ЗМІ, з претензією на “журналістів”.
          Така зухвалість, некомпетентність та суцільна брехливість газетярів – опосередковано призводила до формування упередженої, суспільної думки і мала на меті тиснути на правоохоронні органи та суди, що не могло залишатись без нашої реакції. Так, у лютому 1998 року, вже не вперше – ми звернулись до редакції газети “Новин Закарпаття” з приводу публікації “Газда” без ґаздівства”, де знову просили – утриматись від інсинуацій навколо приватизації ВАТ “Патент” до остаточного судового вирішення по цьому підприємству. Подібне звернення ми здійснили й на адресу видання “Орбіта-логос” через черговий неправдивий пасквіль “Дії “Газда-Інвесту” визнані незаконними”. Більше того, ми підготували та домоглись публікації у цій же газеті власного матеріалу-спростування “Кому це вигідно і хто за цим стоїть”, яке було оприлюднено у березні 1998 року, з метою донести до широкого загалу не стільки власну позицію, скільки – повагу до законодавчо-нормативних вимог щодо роздержавлення та незаперечних фактів приватизації по ВАТ “Патент”, які тотально ігнорувались “журналістами”-борцунами. Подібне прохання ми адресували й редакції газети “Ріо-інформ”.
          А тим часом, на приватизаційні скандали в області звернули увагу й загальноукраїнські видання, які були, на щастя – більш компетентними та менш неупередженими. Так, у квітні 1998 року видання “Столиця” оприлюднило матеріал “Ужгородська судовіхола або як стара гвардія чинить супротив приватизації”, де на фактах було показано недолугість потуг місцевих борцунів вчорашнього з молодим та прогресивним. Ще більш  принциповою була публікація на сторінках видання “Фондовий ринок” – Фонду Держмайна України, під назвою: “Социализм в отдельно взятой компании”, в якій зі сарказмом розповіли, як Ужгородський міський суд “будував соціалізм”, незаконно відбираючи акції у “Газда-Інвест”. На хвилі цих матеріалів, на які звернули увагу навіть громадські об’єднання Закарпаття – у виданні “Вісті тижня” була оприлюднена думка депутатського клубу “Позиція”, яку підготував його прес-центр під назвою “Свавілля”.
          Однак й надалі, для місцевих ЗМІ “головним героєм” залишався “кинутий” трастами директор, який на той час, зумів два роки поспіль – тримати місцеву публіку, жадібну до скандалів у тонусі та непогано “працевлаштовувати” туц: чиновників, прокурорів, суддів та писарів від публіцистики. Саме про чергові посиденьки з місцевим Дон Кіхотом – у статті-інтерв’ю “Тет-а-тет про “Патент”, яку оприлюднила “Срібна земля”. Остання ж розродилась й листом з переписки чиновників Мінюсту до облуправління юстиції краю, доступ до якої навряд чи є відкритим для сторонніх осіб, не кажучи вже про якусь газетку. Натомість, програні справи за якими логіка приватизації залишалась “в законі” та за здоровим глуздом а правда таки була на стороні ДТ “Газда-Інвест” – місцеві ЗМІ не квапились публікувати фактичний стан справ, як от скасування судових рішень Верховним судом України “про незаконність приватизації ВАТ “Патент” – яке мусіли оприлюднити “Новини Закарпаття”, за поданням РВ ФДМУ. Остаточно програвши битву проти роздержавлення в Закарпатті, окремі борцуни-прокурори ще намагались відкривати якісь справи “проти посадових осіб ДТ “Газда-Інвест” за фактом розкрадання колективного майна ВАТ “Патент” – шляхом шахрайства та підроблення приватизаційних документів”, передаючи їх, чомусь… міліції – практично до завершення ХХ століття, але – марно.
          Ще однією темою, яку після фіаско з відновленням соціалістичної “справедливості” на підприємстві та невдалою спробою повернути “червоного” директора на посаду – став гуртожиток ВАТ “Патент”, який місто Ужгород, яке мало дольову участь у цьому об’єкті, ще в “чесні”, радянські часи –  “перекинуло” зі своєї “шиї” на баланс ВВК “Патент”. Саме про перипетії навколо чергової “зради” і йшла мова у статті “Чорні хмари над гуртожитком” (перша частина), яку оприлюднила газета “Ужгород”, у липні 1999 року. Отже, за інерцією, цей об’єкт, в якому проживали не тільки працівники комбінату – РВ ФДМУ було помилково включено до цілісного майнового комплексу й у такому виді все майно, включаючи й гуртожиток – пішло на приватизацію. Коли ж ми, як й інші нові співвласники ВАТ “Патенту” вирішили безкоштовно повернути гуртожиток місту, чиновники останнього зажадали… відновити його до “стану прийняття в експлуатацію”, на що акціонери – не погодились (фінансувати за рахунок підприємства житло, в якому вже майже не мешкали працівники підприємства). Ситуацію, яка призвела до “чорних хмар над гуртожитком” (друга частина) – було й те, що жильці почали масово захоплювати вільні приміщення та переобладнувати їх у “свої” квартири, вимагаючи їх там прописати. Одним словом, міна яку ще комуністи СРСР, в особі місцевої влади, заклали задовго до Незалежної України та приватизації в ній – вибухнула. При цьому, ніхто не хотів нести відповідальності – за помилки, вкладати кошти – в ремонт та відновлення, брати на баланс об’єкт що не підлягав приватизації, нести комунальні витрати та платити за послуги й так далі. Зате всі шукали “справедливості” та силились: качати конституційні права, судитись та писати скарги у всі інстанції, включаючи й в ЗМІ, які писали про “Різні погляди на одну проблему навколо гуртожитку ВАТ “Патент”, так нічого путнього й не пропонуючи.

*          *          *

          Так чи інакше, але й надалі відслідковувати “смакування” ЗМІ питань приватизації, було – несила та й сенсу – ніякого, позаяк горбатого, як відомо – й могила не виправить. Натомість й висновки робити – не було ні тоді, ні зараз – нема бажання. Адже, все вищенаведене (майже 40 матеріалів) тільки підтверджує, що грамотність, компетентність та дотримання журналістської етики – це не завжди про, немало – видань краю, на жаль. І це при тому, що практично – не прокоментував тут ні однієї публікації-дурниці, понаписувані дилетантами за гонорари, коли максимум що із цього вийшло, у підсумку – це розважити читача та задовільнити власні амбіції, як це мало місце уже в новому тисячолітті, коли в 2009 році одне Інтернет-видання оприлюднило стару, забуту “зраду” на вже замусолену тему: “Ужгородський “Патент” було продано за безцінь, а директора звільнено ні за гріш”, правда з перспективою почубитись (невідомо з ким) у європейських судах. Натомість, ті хто таки поцікавився зібраним та запропонованим вище – зможуть зробити власні висновки, які будуть не дуже далекими від істини, яка мала місце 25 років тому…

ВИСНОВКИ

          Підсумовувати процеси “великої” приватизації на Закарпатті, на прикладі одного підприємства ВАТ “Патент” – не зовсім вірно, як видно з об’єму матеріалів: є що читати, над чим задуматись та чим “пишатись”. Як й більшість підприємств краю, які було приватизовано – ВАТ “Патент” так й не став не те що флагманом видавничо-поліграфічної індустрії “європейської” країни але й втратив російські замовлення та замовників з України, не кажучи вже про сусідні, європейські країни. Натомість, прокурорсько-судова боротьба за якусь “справедливість”, яку ініціював один “червоний” директор – остаточно “поховали” надії підприємства та його колективу: на розвиток, на інвестиції, на цивілізоване виробництво.
          При цьому, програли всі: і саме товариство, і місто, і край і, навіть – Україна, не кажучи вже про людські долі тих, хто безпосередньо мав “нагоду” побувати у статусі: підозрілого, обвинувачуваного, винуватого. Й, тоді і зараз – нас питали: “навіщо це треба: лізти у приватизацію, їздити по заводах, пахати, керувати підприємствами, комусь-щось доводити, судитись” й, в кінці-кінців щось писати про минуле? Смішні, позаяк це потрібно, як виявилось не нам та й не мені, який має повний архів вчорашніх намірів (викладених у документах) – щось змінити на краще.
          Натомість, наша молода (на той час) команда, щоб й хто не говорив та не писав пасквілі про нас: не крала, не брехала, не давала хабарів, а ще – не боялась. Пригадую, як на чергову перевірку до нас, в офіс – приїхали відразу кілька прокурорів, які зайшовши до мене в кабінет, грізно представились: “ми з міської прокуратури – по кримінальній справі та будемо вас тут допитувати” й… здивувались моїй спокійній відповіді, з посмішкою: “мені від страху лізти під стіл”? Якось так було й при спробі відвезти мене з офісу до прокуратури… міліцейським “воронком”, причому – без повістки, на що я запевнив що приїду сам на власному авто, як тільки звільнюсь. Найсмішніше ж, про багаточисельні “кримінальні справи” та, навіть, ніби-то про втечу “хлопців з Ґазди”, що варто залишити на совісті тих недоброзичливців та патякальників про багаторічне ніщо.
          Так чи інакше, практично ні одне підприємство краю – не “врятувала” приватизація, причому по кожному – є свої причини: від нерозуміння процесів, мети та завдань роздержавлення на місцях аж до амбіцій окремих керівників, які в боротьбі за крісло керівника (читай: за владу та блага) – втратили чи не все. Це ж стосується й державних мужів на всіх рівнях, прокурорів, суддів та інших учасників процесу, включаючи й представників засобів масової інформації. Тим не менше, ВАТ “Патент” – діє і зараз, правда – в статусі ТДВ “Патент”, тобто – без акціонерів, однак це вже зовсім інша історія…

Повідомлення та судові повістки по ВАТ "Патент" - в одному "вікні"

Документи, матеріали та статті в ЗМІ по ВАТ "Патент"